|
Звернення адвоката Представитель Виктора Береговенко,
адвокат Андрей Загура
“Комментировать на страницах “Юридической газеты” длящееся уже более пяти лет в отношении В.С. Береговенко, интересы которого я представляю, довольно затруднительно. Объема накопленного материала хватит на несколько романов в стиле Джона Гришэма. Наиболее документально обоснованным мне представляются приведенные ниже фрагменты из обращения к депутатам Верховной Рады Украины”:
З В Е Р Н Е Н Н Я
(з приводу численних порушень законодавства України при розгляді заяв та скарг гр. Береговенка В.С., допущених посадовими особами Київської міської ради, судом, прокуратурою, управлінням внутрішніх справ, державною виконавчою службою Печерського району м. Києва, та ситуації, що склалася навколо його власності, розташованої по вул. Землянській, 10, в м. Києві)
12 листопада 1913 р. селянин Тарасенко В. І. придбав земельну ділянку (565 кв. сажень) по пров. Землянському, 34-б (нині – вул. Землянська, 10), Печерської ділянки м. Києва для домобудівництва (примітка редакції: перебіг подій випущено, оскільки він викладений у газетних публікаціях, що містяться у спецвипуску).
...наприкінці 2000 р. стало відомо, що земельна ділянка, яка знаходилася у власності й користуванні його сім’ї майже 100 років, була приватизована рішенням Київської міської Ради від 28 грудня 1999 р. № 198/700 громадянами Сабоданом В. М та Лебедєм П. Д.
Таким чином, посадові особи Київської міської Ради, Київського управління земельних ресурсів та Печерської державної адміністрації м. Києва, відповідальні за розгляд і вирішення питання про приватизацію земельної ділянки по вул. Землянській, 10 в м. Києві, порушили ст. 14 Конституції України, статті 2, 4, 49, 51, 52, 56 Закону України „Про власність”, статті 5, 92, 95, 116, 118, 119, 120, 141, 149 Земельного кодексу України, пункти 1.3, 1.6 Рішення Київської міської Ради від 4 березня 1999 р. № 149/250.
24 листопада 2000 р. Береговенко В. С. звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про скасування рішення про приватизацію. До та в ході розгляду справи в суді по телефону Береговенку В. С. невідомі здійснювали неодноразові спроби шантажу й погроз із вимогами відкликати позов. Крім того, Київзем явно саботував надання Береговенку В. С., а потім і суду відповідних документів про приватизацію ділянки. Зокрема, не надавалися відомості щодо того, хто саме виїздив на ділянку та обмірював її, хто саме готував документи Голові міськдержадміністрації на підпис і т. ін. А головне — звідки Лебедю П. Д. стало відомо, що за адресою вул. Землянська, 10 можна приватизувати земельну ділянку?! Бо саме цю земельну ділянку він обрав як об’єкт для приватизації в свою та Сабодана В. М. приватну власність у своєму листі від імені православної церкви Московського патріархату на ім’я мера!
14 серпня 2001 р. Печерський місцевий суд м. Києва виніс рішення за позовом Береговенка В. С. до Київської міської Ради, треті особи без самостійних вимог — Лебідь П. Д. та Сабодан В. М., про визнання недійсним рішення в частині надання земельної ділянки та Державного акта про право приватної власності на землю, в якому задовольнив позовні вимоги.
У рішенні суд звернув увагу на те, що „при прийнятті рішення Київської міської Ради № 198/700 від 28 грудня 1999 р. в частині надання земельних ділянок по вул. Землянській, 10 в м. Києві у приватну власність Сабодану В. М. та Лебедю П. Д., дійсно були порушені вимоги статей 17 та 31 Земельного кодексу України та законні права позивача, що є підставою для визнання вказаного рішення в цій частині недійсним та визнання недійсним відповідних Державних актів на землю”.
Таким чином, суд встановив той факт, що рішення Київської міської Ради було винесено з порушенням чинного законодавства, а саме, норм статей 17, 31 Земельного кодексу України. Це рішення не оскаржувалося в апеляційній інстанції і набрало чинності 15 вересня 2001 р.
6 березня 2002 р. Київська міська Рада направила у Верховний Суд України касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду, в якій стверджує, що позивач не надав до суду жодних доказів, які б посвідчували право Береговенка В. С. на користування земельною ділянкою на час прийняття рішення, хоча всі відповідні документи й докази свідків були своєчасно надані суду. Київська міська Рада не надала суду жодного доказу того, що під час підготовки та прийняття рішення Київської міської Ради № 198/700 від 28 грудня 1999 р. про надання земельних ділянок у Печерському районі м. Києва по вул. Землянській, 10 та 10-А Сабодану В. М. та Лебедю П. Д. дана земельна ділянка не перебувала у відкритому та безперервному користуванні гр. Береговенка В. С., і що на вказаній ділянці відсутня нерухома власність позивача.
6 червня 2002 р. Верховний Суд України своєю ухвалою скасував рішення Печерського районного суду від 14 серпня 2001 р. та направив його на новий розгляд у суді першої інстанції на підставі порушень лише процесуальних норм, а саме, п. 2 ст. 334 ЦПК України.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України висновки й мотиви суду, що розглядав справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої або апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Однак ні під час слухання справи № 2-3052/2002, ані при винесенні рішення від 11 листопада 2002 р. Печерський районний суд м. Києва не взяв до уваги висновки Верховного Суду України від 6 червня 2002 р.
Ні ухвала Верховного Суду України від 6 червня 2002 р., ні рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2002 р. не скасували рішення суду першої інстанції від 14.08.2001 р. в частині порушення відповідачем (Київською міською Радою) норм статей 17 і 31 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 р. Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України „передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому ст. 31 Кодексу”. Стаття 31 Кодексу зазначає, що „вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання в користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів”. Відповідні рішення щодо земельної ділянки по вул. Землянській, 10 в м. Києві не приймались.
Печерський районний суд м. Києва не розглянув зауваження від 10 жовтня 2002 р. на протокол судового засідання, яке відбулося 8 жовтня 2002 р. та не виніс ухвалу, чим порушив ст. 201 ЦПК України (л.с. 159).
Всупереч п. 2 ст. 129 Конституції України та п. 1 ст. 198 ЦПК України, згідно з якими судочинство в Україні має здійснюватися із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу, та незважаючи на прийняте 8 жовтня 2002 р. клопотання з цього приводу (л.с. 152), у використанні технічних засобів фіксації позивачеві було відмовлено (л.с. 163).
Печерський районний суд м. Києва не взяв до уваги клопотання від 8 жовтня 2002 р. щодо надання дозволу на присутність у судовій залі представників ЗМІ (відповідно до ст. 129 Конституції України, п. 1 ст. 10 ЦПК) (л.с. 153), журналісти й представники громадськості (робітники заводу „Арсенал”) до судової зали на відкрите судове засідання допущені не були.
Суд не виніс ухвалу й не надав відповіді на клопотання представника позивача від 8 жовтня 2002 р. про вжиття заходів до Сабодана В. М. та Лебедя П. Д., через відсутність яких без поважних причин у судовому засіданні судові слухання неодноразово відкладалися, чим було порушено вимоги п. 6. ст. 172 ЦПК України (л.с. 151), а також не взяв до уваги зазначені вище висновки Верховного Cуду України.
25 жовтня 2002 р. Печерський районний суд м. Києва не розглянув заяву представника позивача від 25 жовтня 2002 р. та не виніс ухвалу суду у справі № 2-3052/02 за позовом Береговенка В. С до Київради про визнання відповідачами у справі Сабодана В. М. та Лебедя П. Д. (л.с. 160). Визнання 8 жовтня 2002 р. у протокольній формі на судовому засіданні Сабодана В. М. та Лебедя П. Д. відповідачами суперечить вимогам статей 102 та 108 ЦПК України. Згідно зі ст. 102 ЦПК України, відповідачем є та зі сторін у процесі, яку суд притягає до відповідальності за позовом, оскільки на неї вказує позивач як на порушника свого права. Згідно зі ст. 108 ЦПК України, треті особи, які не висувають самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняються від інших учасників процесу характером зацікавленості: вони зацікавлені не в предметі спору, а у відповідному вирішенні спору, оскільки той чи інший результат спору може вплинути на їхні взаємовідносини з однією зі сторін у справі.
В мотивувальній частині рішення від 11 листопада 2002 р. у справі № 2-3052/02 Печерський районний суд м. Києва (л.с. 173), не спростовуючи факт відкритого й безперервного володіння та користування сім’єю позивача земельною ділянкою по вул. Землянській, 10 в м. Києві з 1913 р., знаходження на ній приватної власності Береговенка В. С. (незавершеного будівництва (фундаменту), господарських будівель, водопроводу і т. ін. (відповідно до технічного паспорту БТІ) (л.с. 100)), відсутності відповідних рішень про її викуп або вилучення, показань свідків (л.с. 53, 54), відповідачів і третіх осіб (л.с. 86), експертизи (л.с. 147), фотографій і т. ін, в результативній частині рішення стверджує, що суду не було надано жодного доказу, який посвідчував би право Береговенка В. С. на користування та першочергову приватизацію вищезгаданої земельної ділянки.
Суд також порушив п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції із захисту прав людини та основних свобод, в якому йдеться про неприпустимість затягування розумних термінів судового процесу.
10 грудня 2002 р. до апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва було подано апеляційну скаргу (вх. № 39076) на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2002 р. у справі № 2-3052/2002 за позовом Береговенка В. С. до Київської міської Ради, Сабодана В. М. та Лебедя П. Д. про визнання недійсним рішення в частині надання земельних ділянок та Державних актів на право приватної власності на землю. Апеляційна скарга була подана разом з оригіналом і двома копіями (за кількістю відповідачів) квитанції про сплату держмита.
Суддя Волкова С. Я. при направленні справи до Апеляційного суду м. Києва в супроводжувальному листі (л.с. 190) відзначила факт сплати держмита й наявності квитанції. В подальшому Апеляційний суд м. Києва виніс ухвалу, в якій на підставі ст. 294 ЦПК України повернув справу до Печерського районного суду м. Києва через несплату держмита. Таким чином, Печерський районний суд м. Києва до апеляційної інстанції не надав ні оригіналу, ані копії документів, що посвідчують факт сплати держмита.
24 січня 2003 р. суддя Волкова С. Я. винесла ухвалу про усунення недоліків, а саме, сплату держмита.
27 січня 2003 р. до Печерського районного суду було подано заяву про проведення перевірки із з’ясуванню обставин зникнення документа з матеріалів справи № 2-3052/2002. До заяви було додано копію квитанції про сплату держмита від 10 грудня 2002 р.
28 січня 2003 р. з Печерського районного суду м. Києва було надіслано відповідь, в якій зазначалося, що „на арк. 190 міститься супроводжувальний лист, з якого вбачається, що копії апеляційної скарги із додатками та копією квитанції про сплату мита були направлені учасникам процесу для ознайомлення”.
10 лютого 2003 р. суддя Волкова С. Я. винесла ухвалу про залишення апеляційної скарги без розгляду через несплату держмита.
Таким чином, Печерський районний суд м. Києва порушив порядок передання матеріалів справи до апеляційної інстанції, а саме ч. 2 ст. 295 ЦПК України (до апеляційного суду не було надіслано жодного документа, що підтверджує факт сплати держмита, хоча копії квитанції про сплату держмита були надіслані відповідачам), та виніс невмотивовану ухвалу від 10 лютого 2003 р. про залишення апеляційної скарги без розгляду через несплату держмита.
20 лютого 2003 р. до Печерського районного суду м. Києва було подано скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2003 р. Скарга з додатками під підпис була передана через канцелярію Печерського районного суду м. Києва (вх. № 4072 від 20 лютого 2003 р.).
Оскільки закон взагалі не містить вказівки на те, що до матеріалів справи мають долучатися тільки оригінали документів (статті 136–138, 293, 294 ЦПК України), до скарги було додано копію платіжної квитанції від 10 грудня 2002 р. та меморіальний ордер від 12 грудня 2002 р. № 3443445392 Печерського відділення № 3715 Ощадбанку України (вул. Хрещатик, 6) про сплату державного мита 10 грудня 2002 р., а також оригінал квитанції, що посвідчує ДОДАТКОВУ СПЛАТУ ДЕРЖМИТА від 17 лютого 2003 р.
24 лютого 2003 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Волкова С. Я. винесла ухвалу, якою з формальних підстав поштою повернула скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2003 р. для усунення недоліків разом з примірниками із додатками та копіями апеляційної скарги на рішення суду від 11 лютого 2002 р. При отримані пошти було виявлено, що від першого примірника апеляційної скарги на рішення суду від 11 листопада 2002 р. відірвані наклеєні оригінал меморіального ордера від 12 грудня 2002 р. № 3443445392 Печерського відділення № 3715 Ощадбанку України (вул. Хрещатик, 6) про сплату державного мита 10 грудня 2002 р., а також оригінал квитанції, що посвідчує ДОДАТКОВУ СПЛАТУ ДЕРЖМИТА від 17 лютого 2003 р.
25 лютого 2003 р. канцелярія Печерського районного суду м. Києва склала акт про відсутність оригіналу квитанції, що посвідчує ДОДАТКОВУ СПЛАТУ ДЕРЖМИТА від 17 лютого 2003 р.
3 березня 2003 р. до Печерського районного суду м. Києва було подано апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2003 р. та 24 березня 2003 р.
5 березня 2003 р. Печерський районний суд м. Києва направив відповідачам у справі № 2-3052/2002 копії апеляційної скарги для ознайомлення та подання пояснень або заперечень на апеляційну скаргу для наступного направлення до апеляційного суду. Однак без законних підстав і без попереднього повідомлення позивача та його представника 27 березня 2003 р. відбулося засідання Печерського районного суду м. Києва (суддя – Волкова С. Я., секретар – Білощицький Л. Д.), на якому була розглянута апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду від 11 листопада 2002 р. Засідання відбувалося за відсутності сторін, але за допомогою технічних засобів (у чому раніше всупереч п. 2 ст. 129 Конституції України та п. 1 ст. 198 ЦПК України, згідно з якими судочинство в Україні має здійснюватися із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу, та незважаючи на прийняте 8 жовтня 2002 р. клопотання з цього приводу (л.с. 152) позивачеві було відмовлено (л.с. 163)). На судовому засіданні було винесено ухвалу, якою апеляційна скарга Береговенка В. С. на рішення Печерського районного суду від 11 листопада 2002 р. була залишена без розгляду на підставі ст. 89 ЦПК України, „оскільки заявник пропустив строк апеляційного оскарження рішення суду, поважних причин його пропуску суду не надав, у суду відсутні підстави для його поновлення” (л.с. 232), хоча відповідно до матеріалів справи процесуальні строки пропущені не були і з відповідною заявою про їх поновлення позивач до суду не звертався.
2 квітня 2003 р. при ознайомленні з матеріалами справи у приміщенні Печерського районного суду м. Києва в канцелярії з цивільних справ у присутності працівників канцелярії представник позивача в матеріалах справи знайшов оригінал квитанцій про сплату держмита № 122 від 10 грудня 2002 р. В присутності свідків про цей факт у канцелярії суду було складено відповідний акт, який підписали Гордіюк Л. В. та Сутріна О. М. Через 5 хвилин після складення акта за наказом заступника голови Печерського районного суду м. Києва Рей нарт І. М. (що вона також пізніше підтвердила при свідках) даний акт та його копії були знищені (також у присутності свідків). Отже, оригінал квитанції про сплату держмита не було долучено до справи, про що було подано відповідну заяву до Печерського районного суду м. Києва.
Таким чином, Печерський районний суд м. Києва в особі судді Волкової С. Я. сам розглядає скарги на власні незаконні рішення та ухвали, і відхиляє їх, не переправляючи на розгляд вищої інстанції.
17 липня 2003 р. Печерський районний суд м. Києва з порушенням існуючого порядку надав представнику Сабодана В. М. та Лебедя П. Д. – Савченко І. І. виконавчий лист у справі, копія якого відсутня в матеріалах справи та який не був належним чином зареєстрований у канцелярії суду. Надання виконавчого листа спричинило до відкриття виконавчого впровадження, хоча не зрозуміло що збиралися виконувати судові виконавці відділу державної виконавчої службі Печерського району за рішенням Печерського районного суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Неодноразовий виїзд судових виконавців без жодних на те законних підстав призвів до несанкціонованого початку будівельних робіт представниками Сабодана В. М. и Лебедя П. Д. та створювання ними перешкод Береговенку В. С. у користуванні своєю власністю по вул. Землянській, 10 в м. Києві.
Крім того, до прокуратури Печерського району м. Києва, до Печерської райдержадміністрації та начальнику Печерського РУ ГУ МВС України м. Києва Береговенко Віктор Семенович направив заяву про те, що в період з 20 по 27 березня 2003 р. невідомі особи зламали вхідні двері сараю і викрали садово-городній інвентар, будівельні матеріали та інструменти. В цей же час невідомі особи зрубали 15 плодових дерев, кущі та пошкодили огорожу та вхідну хвіртку по вул. Землянській, 10, 24 липня 2003 р. – про втручання в діяльність представника особи; 24 липня 2003 р. – про напад і перешкоджання законній професійній діяльності журналіста; 19 серпня 2003 р. – про погрози відносно Береговенка В. С.
З жодного факту не було проведено необхідної перевірки обставин справи, не встановлено транспортні засоби, на яких приїздили злочинці (хоча номери автомобілів були надані), не допитані вказані в заявах свідки, не долучено відеозапис з місця пригоди і т. ін. Дії правоохоронних органів носили суто покриваючий злочини характер. У порушені кримінальних справ було відмовлено, постанови про це не надані.
ПРОШУ:
народних депутатів України, з огляду на значний громадський резонанс справи Береговенка В. С., ініціювати винесення цього звернення на розгляд Верховної Ради для прийняття рішення про створення тимчасової комісії та направлення доручення Генеральній прокуратурі здійснити відповідну перевірку викладених у ньому фактів та обставин.
Представник В. Береговенка, адвокат Загура А.А.
|
