№8(92)
22 февраля 2007 года
|
|
«Справа судді Монича» Сім спірних питань, або Як не треба звільняти суддів К. ю. н., магистр права (США), научный сотрудник Института государства и права НАН Украины, доцент ФПвН НаУКМА и КУП НАН Украины, главный редактор «Юр.газеты»
Фабула. 22 січня 2007 р. суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області В. Монич, розглянувши матеріали позовної заяви І. Кріля до ВРУ про визнання відсутності компетенції (повноважень), ухвалив у порядку забезпечення позову заборонити Голові ВРУ підписувати, а іншим особам – публікувати чи подавати до опублікування ЗУ «Про КМУ», прийнятий на засіданні ВРУ 12.01.2007 р. 24 січня в. о. Голови Вищої Ради юстиції Л. Ізовітова доручила члену Ради, заступнику Генерального прокурора Р. Кузьміну «провести перевірку відомостей, викладених у ЗМІ, щодо наявності підстав для звільнення» судді В. Монича. 30 січня Р. Кузьмін подав ВРЮ довідку-пропозицію про «про прийняття подання про звільнення» судді В. Монича з посади за порушення присяги. 7 лютого ВРЮ погодилася з пропозицією (голосами 11 «за», 0 «проти», 2 «утрималися», 1 «не голосував») і рекомендувала ВРУ звільнити суддю.
Запитання. Ознайомлення з дисциплінарною справою ставить низку запитань. - Поспішність? 22 січня суд постановив ухвалу, а вже 24 січня в. о. Голови ВРЮ доручила провести перевірку. Це при тому, що постанову суду ще не було „апельовано”, не відбулося судового засідання за позовом. Чи не було доручення про перевірку поспішним?
- Упередженість? Перевірку доручено представникові прокуратури. Відтак, він і зробив висновок про те, що „суддя порушив присягу”. Даючи доручення, варто було взяти до уваги те, що 19 січня 2007 р., як повідомляла прес-служба ГПУ, Генпрокурор встановив виняткове право ГПУ позиватися від ВРУ. Через це, а також зважаючи на те, що прокуратура готувалася оскаржити постанову (що було невдовзі зроблено), чи можна було виключати упередженість прокурора при перевірці?
- ВРЮ як апеляційна інстанція? Проведення перевірки представником прокуратури фактично уможливило подання нею такої собі апеляції на постанову судді – не (лише) до суду, а й до ВРЮ (варто звірити тексти «Довідки-пропозиції» та «Апеляційної скарги»). Чи не є згода ВРЮ з пропозицією представника прокуратури (а рішення ВРЮ майже дублює «Довідку-пропозицію») аналогом задоволення апеляції прокурора з одночасним усуненням опонента з посади судді? Якщо так, то які відповідні способи „стримування і противаги” - притягнення членів ВРЮ до дисциплінарної відповідальності?
- ВРЮ як суд чи арбітр? Більше того, чи не виступила ВРЮ квазі-судовим чи арбітражним органом, який вирішує відразу кілька спорів: (1) між прокурором і суддею (до речі, суддю при цьому ніхто не представляв, що ставить питання про його процесуальні права, зрештою, прав належної процедури); (2) між Президентом і більшістю ВРУ та КМУ? Чи ВРЮ, фактично погоджуючись з рекомендацією Р. Кузьміна, не перебрала на себе функції суду як апеляційної інстанції, а також і Конституційного? Яке рішення можна очікувати в Закарпатському апеляційному суді, якщо ВРЮ, зокрема й в особі суддів, вже дала оцінку. Тобто чи не стала ВРЮ процесуальною ареною змагальності - як судово-прокурорської, так і політичної?
- Справедлива процедура. Відповідно до ч. 4 п. 3 §4.3.1 Регламенту ВРЮ,>«якщо суддя не з’явиться у призначений день [на розгляд питання щодо нього], Рада відкладає розгляд питання про звільнення його з посади судді і включає це питання до порядку денного наступного засідання Ради». Чому ж у порушення Регламенту не було відкладено розгляд? До кого тепер апелювати?
- Відводи? Рішення ВРЮ від 7 лютого 2007 р. прийняте Радою у складі 13 осіб. Не виключено, що наступні її члени як об’єктивно, так і суб’єктивно, прямо чи побічно могли вважатися зацікавленими в результаті розгляду, оскільки обіймають посади в структурах, які задіяні в спорі, що розглядався суддею Моничем: С. Ківалов – член Партії регіонів, яка підтримала проект Закону «Про КМУ», В. Кудрявцев і Р. Кузьмін – заступники Генпрокурора, який представляє ГПУ, що має виключне право позиватися від ВРУ, О. Лавринович – міністр юстиції, призначений на посаду за поданням глави КМУ. Й процедурно цей аспект регламентовано ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про ВРЮ», яка встановлює, що «член Вищої ради юстиції не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті справи…». Можна також обговорювати й позиції суддів та адвокатів – членів ВРЮ. Відтак постає принципове питання: яким би був результат розгляду цього питання без участі, припустимо, „заінтересованих” членів ВРЮ?
- Питання права – предмет розгляду ВРЮ? Зазвичай, як свідчить практика ВРЮ, суддів рекомендували звільняти в зв’язку зі вступом у силу обвинувального вироку. ВРЮ, відтак, виконує процедурну роль у дисциплінарному провадженні щодо судді. В даному ж випадку ВРЮ погодилася з таким висновком прокурора Р. Кузьміна: „Прийнявши ухвалу про забезпечення позову, суддя порушив зазначені вище норми Конституції України, втрутився в діяльність єдиного законодавчого органу, безпідставно обмежив законну діяльність Голови парламенту та допустив порушення прав вищого органу виконавчої влади держави – Кабінету Міністрів України, завдання, функції, організація роботи якого вперше за п'ятнадцять років незалежності нашої держави визначені Законом України „Про Кабінет Міністрів України”, прийнятим ВР України 12 січня 2007 року”. Ця та інші оцінки якраз і є спірними; при всьому бажанні їх такими не бачити, досить лише прочитати позовну заяву І. Кріля, в якій стверджується про порушення законодавства, наприклад, ВРУ. Якщо діяти за такою логікою, то чому ж прокуратура не дала оцінку законності й ВРУ, діям Голови ВРУ? Й зрештою, для чого потрібні суди, якщо не для вирішення питань права?
Без наміру захистити суддю Монича, втім, таки варто поставити й таке питання: як захищатися судді в цій дисциплінарній справі, а надалі – іншим суддям?
Все це дає підстави говорити про можливість оскарження рішення ВРЮ в суді, обґрунтованість створення „апеляційної інстанції” для оскарження рішень ВРЮ та вдосконалення процедури розгляду подібних питань.
Між тим, важливо, щоб ця дисциплінарна справа не відтіняла інших потенційних справ. Адже ті самі члени ВРЮ, зокрема від прокуратури, й не лише зі ЗМІ знають про невиконання рішення суду, яке набрало законної сили й досі (16.02.2007) не скасовано. Як знають вони й про можливе порушення приписів норм права при внесенні до Реєстру нормативно-правових актів ще тоді не чинного ЗУ «Про КМУ». Ці питання лишаються без юридичної оцінки, які зобов’язана дати прокуратура. Зрештою, лишаються й питання про політичну незаангажованість представників юридичної професії, які перебувають на держслужбі, в правоохоронних органах. Здається, старий спір про взаємозв'язок політики і права знову актуалізується. Й від його вирішення залежатиме, чи пануватиме в Україні сила права чи право сили.
|
