|
Протистояння загальних і третейських судів триває Юрисконсульт Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Фінком»
VIII позачерговий з’їзд суддів України 7 грудня 2007 року завершив свою роботу. Делегати з’їзду вели розмову про стан правосуддя в Україні та болючі проблеми у сфері судочинства. Однією з таких проблем, яка, за словами Голови ВСУ Василя Онопенка, може перерости в проблему національної безпеки у сфері судочинства, є діяльність третейських судів
Таке ставлення Голови ВСУ до третейського судочинства (ТС) зумовлюється тим, що, на його думку, третейські суди стали використовуватися як спосіб протиправного захоплення власності, досягнення інших незаконних цілей у сфері господарювання, земельних відносин і незаконного перебирання ними повноважень загальних і спеціалізованих судів.
Із доповіді Голови ВСУ про стан правосуддя в Україні випливає, що загальні та спеціалізовані суди змушені видавати виконавчі документи на підставі явно незаконних рішень третейських судів. Фактично відсутні будь-які можливості оскарження таких рішень, як і рішень загального чи спеціалізованого суду про видачу вказаного виконавчого документа. Таким чином, немає дієвого правового механізму від зловживань третейських судів.
Ми поділяємо занепокоєння Голови ВСУ щодо можливих зловживань. На жаль, вони існують у нашій країні в багатьох сферах, в тому числі й у сфері третейського судочинства, й об’єктивна критика допомагає звертати увагу на помилки та шукати шляхи їх подолання. Однак не слід забувати про те, що більшість постійно діючих третейських судів піклується про свою репутацію і працює виключно в рамках закону, вирішуючи спори сторін оперативно та професійно.
Третейський розгляд є альтернативою вирішення справи загальним судом. Він покликаний владнати конфлікт між сторонами та зберегти можливість їх подальшої співпраці. Крім того, справи в ТС вирішуються оперативно, а не чекають «кращих часів», як це нерідко буває в загальних судах.
Світова практика третейського судочинства свідчить, що інститут ТС - перевірений часом та ефективний спосіб вирішення спорів, який до того ж допомагає «розвантажити» загальні суди.
Нині, коли третейський суд має законодавчо закріплений статус, набуваючи все більшої популярності в Україні, таке неоднозначне ставлення до ТС з боку загальних судів стає серйозною проблемою українського судочинства.
ЧОМУ ДЕРЖАВНІ СУДИ НЕ ДОВІРЯЮТЬ ТРЕТЕЙСЬКИМ
У чому ж причина того, що альтернативне судочинство в Україні, на відміну від інституту ТС за кордоном, витісняється «офіційним» судочинством «за межі закону».
Відповідно до законодавства, третейські суди покликані захищати майнові та немайнові права й охоронювані законом інтереси сторін третейського судочинства шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Рішення ТС, як і рішення загального суду, є обов’язковими до виконання, однак клієнти третейського суду іноді позбавлені можливості відновити свої права, хоча закон на боці ТС.
Рішення ТС є одночасно виконавчим документом, але не в усіх випадках. Рішення, якими державні органи зобов’язуються вчинити певні дії, виконуються за умови пред’явлення виконавчого документу, виданого компетентним судом. Законом України «Про третейські суди» визначено, що рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому ЗУ «Про виконавче провадження». А виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, пред’являється до примусового виконання.
Сторона третейського розгляду має законне право подати заяву до загального суду за місцем третейського розгляду (компетентний суд) про видачу виконавчого листа. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15-ти днів із дня її надходження до суду. У випадку витребування загальним судом справи із ТС, строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного Місяця.
Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 14.08.2007 № 01-8/675 на питання чи може господарський суд відмовити у видачі виконавчого документа на виконання рішення ТС повідомляє, що вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа наведено в ЗУ «Про третейські суди». Теж саме стверджує і Президія Вищого господарського суду України в рекомендаціях від 11.04.2005 № 04-5/639.
Отже, законодавство дає право стороні третейського розгляду, на користь якої виданий виконавчий документ, одержати його безпосередньо в компетентному суді. Проте практика третейського судочинства свідчить про небажання загальних судів видавати виконавчі документи на рішення ТС, чим порушуються права та інтереси осіб, які довірили свій спір третейському суду.
Аналізуючи законодавство та доповідь Голови ВСУ, можна виділити такі проблеми третейського судочинства: неможливість оскарження рішення ТС; низькі кваліфікаційні вимоги до судів ТС та фактична відсутність контролю діяльності ТС. Проте, зазначені проблеми також не є однозначними.
Наприклад, оскарження рішення ТС все таки можливе з підстав, передбачених законом. Зокрема, заява про скасування рішення ТС може бути подана до компетентного суду протягом 3-х місяців із дня прийняття рішення третейським судом.
ОСНОВНА ПРОБЛЕМА -ВІДСУТНІСТЬ КОНТРОЛЮ
Згідно із законом, суддя ТС повинен мати визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору. У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту, а у колегіальному розгляді вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду. Такі вимоги до суддів, дають супротивникам ТС привід говорити про недостатній професійний рівень третейських суддів.
Сторони, які звертаються до ТС, на свій розсуд обирають кількісний і персональний склад ТС, який розглядатиме їхню справу. Тому виходячи зі своїх інтересів, вони мають можливість обирати компетентних спеціалістів у необхідних галузях права. Крім того, самі ТС, із метою залучення клієнтів, зацікавлені в високому професійному рівні своїх суддів. У сукупності це знижує ризик клієнта «отримати некомпетентного суддю».
Відсутність на практиці контролю за діяльністю ТС дійсно є проблемою і потребує законодавчого регулювання.
Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється Міністерством юстиції України. Мін’юст відмовляє у реєстрації у випадку невідповідності Положення про постійно діючий ТС і його регламенту вимогам цього Закону. Але, якщо ТС вже зареєстровано, фактично його діяльність не контролюється Мін’юстом.
Для порівняння звернімося до зарубіжної практики державного контролю третейського судочинства. Відповідно до Типового закону ЮНІСТРАЛ «Про міжнародний комерційний арбітраж», рішення арбітражу повинно пройти процедуру отримання дозволу на виконання.
Під час цієї процедури відбувається державний контроль над арбітражними (третейськими) судами, який обмежується перевіркою дотримання третейськими судами меж компетенції на вирішення спорів. Іноземні суди більшості країн також не мають повноважень переглядати рішення арбітражного суду по суті, а підстави для відмови у видачі виконавчого документу суворо обмежені. Хоча в деяких зарубіжних країнах державні суди все ж мають повноваження скасовувати, змінювати або направляти на новий третейський розгляд рішення ТС.
В Україні, як було зазначено вище, процедура державного контролю обмежена судовим контролем дотримання ТС лише процесуальних вимог. Можливо саме те, що суди повинні видавати виконавчі документи на рішення ТС, не маючи права перевірити їх законність, є причиною невдоволення загальних судів.
Отже, очевидно, що в України деякі державні органи, в тому числі судові, ставляться до ТС із пересторогою, яка обумовлена недосконалістю законодавства й особливостями цього правового інституту. Пострадянській державі важко усвідомити наявність недержавного незалежного органу цивільної юрисдикції, рішення якого по закону виконуються на рівні з рішеннями державних судових органів. Але не можна не брати до уваги те, що багатовікова історія третейського судочинства у світі довела необхідність існування такого органу.
Зрештою, Україна, яка претендує на звання правової демократичної європейської держави, ставить перед собою цілі мати справді європейську судову систему, в тому числі й альтернативне судочинство.
З метою досягнення поставлених цілей необхідно удосконалювати судове законодавство, підсилювати державний контроль над діяльністю ТС та відрегулювати взаємовідносини загальних і третейських судів законодавчо.
|
