|
Перша справа України в Міжнародному суді ООН триває Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Київ–Бухарест–Гаага. 16 травня 2006 р. Посол України в Нідерландах, заступник Уповноваженого (Агента) України у даній справі Олександр Купчишин передав «контр-меморандум» до Міжнародного Суду (далі – МС) ООН в Гаазі.
Справу проти України ініціювала румунська сторона 16 вересня 2004 р. Предметом спору Румунією визначено «встановлення єдиного морського кордону між двома державами в Чорному морі шляхом делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон, що прилягають до них», – зазначається у меморандумі, поданому до Суду.
Приводом для спору стала дипломатична суперечка, пов’язана з островом Зміїний та навколишніми водами і шельфом. Мотивами – історичне минуле його переходу, стратегічне положення та родовища корисних копалини в регіоні.
Після поразки Росії в Кримській війні 1853_1856 рр., острів, що згадується ще в записах Овідія і Геродота, відійшов до Румунії. У 1944 р. румунський батальйон (на боці фашистської Німеччини) без бою капітулював перед радянським десантом. Острів відійшов до СРСР у 1948 р., а з 1956 р. на ньому дислоковано радіолокаційну роту ППО та прикордонну заставу. У 1980-х роках. на шельфі навколо острова виявлено значні родовища нафти та газу. Це і стало приводом для дипломатичної суперечки між Україною та Румунією щодо розмежування територіальних вод в районі.
Румунія наполягає, що Зміїний є не «островом», а скелею, й тому не може враховуватися при проведенні лінії делімітації. Проте на острові є й чотири пляжі.
Острів площею 0,17 км2 (615 на 560 метрів – по крайніх точках) розташований у в територіальних водах України. Найближчий до острова населений пункт – м. Суліна в Румунії, з боку України – м. Вілкове Одеської області. Поступово острів, який вже частково демілітаризовано, планується перетворити на туристичний центр, налагодити до нього регулярне судноплавне сполучення. На острові нині проживає кілька десятків людей.
Румунія посилається на ряд міждержавних договорів і угод та на Конвенцію ООН з морського права 1982 р. (вступила в силу 1994 р.), сторонами якої є обидві держави.
Румунська сторона в меморандумі до Суду відзначає, що «після складного процесу переговорів», 2 червня 1997 р. було підписано двосторонній Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією та Додаткова угода до нього у формі обміну листами міністрів закордонних справ держав (ратифіковано ЗУ 17.07.97р.), вступили в силу 22 квітня того ж року.
Відповідно до угод держави зобов’язалися укласти договір про режим державного кордону, провести делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі.
Румунія відзначає, що в 1998_2004 рр. було проведено 24 раунди переговорів. Проте «не досягнуто результату, як і не проведено погодженої делімітації морських зон в Чорному морі». Румунія вирішила звернутися до МС, «щоб уникнути невизначеного продовження перемовин», які, як вона вважає, «очевидно не можуть привести до якось результату».
Румунія просить Суд «визначити відповідно до міжнародного права й, зокрема, критеріїв, визначених в статті 4 Додаткової угоди, єдиний морських кордон між континентальним шельфом і виключною економічною зоною двох країн у Чорному морі».
Стаття 4(h) угоди передбачає, що «якщо переговори не завершаться укладенням» угоди про режим українсько_румунського державного кордону у розумний строк чи впродовж двох років з часу початку переговорів й за умови вступу угоди в силу, «справа про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон буде вирішена Міжнародним Судом ООН на прохання будь-якої із Договірних Сторін». Румунія вважає, що є підстави для звернення до Суду.
Варто зауважити, однак, що 17 червня 2003 р. було підписано Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань (ратифіковано 12.05.04 р.). Україна в ст. 1 Додаткової угоди також застерегла, що даний договір укладається «на основі принципу правонаступництва держав щодо кордонів, згідно з яким проголошення незалежності України не змінює існуючий між Україною і Румунією державний кордон, як його визначено та описано у Договорі 1961 року про режим радянсько-румунського державного кордону і відповідних документах демаркації, чинних станом на 16 липня 1990 року – дату прийняття Декларації про державний суверенітет України».
Своїм рішенням 19 листопада 2004 р. Суд визначив дати подання письмових документів, які обґрунтовують позиції сторін: для Румунії – 19 серпня 2005 р., для України – 19 травня 2006 р. Україна вчасно подала свої заперечення до МС ООН.
Представляти Україну було призначено Олександра Моцика (агент – головний уповноважений), Дмитра Маркова та Володимира Крохмаля (співагенти).
Україну також представляв англійський юрист Сер Артур Ваттс (Sir Arthur Watts QC). Відомий спеціаліст з міжнародного права, який є випускником Кембриджського університету, Сер Ваттс працював у Міністерстві закордонних справ, а з 1991 р. займається приватною юридичною практикою. Серед десятків відомих справ англійця – посередництво у вирішенні спорів у зв’язку з роз’єднанням і приєднанням держав колишньої Югославії.
Румунію представляють Богдан Ауреску, Юліан Буга та Космін Дінеску.
Наразі Суд вивчає подані сторонами меморандуми й готує справу до розгляду.
Водночас,тривають дипломатичні позасудові перемовини між сторонами. На виконання домовленості міністрів закордонних справ України і Румунії Бориса Тарасюка та Міхая Разван Унгуряну в квітні 2005 р. було відновлено двосторонні переговори з метою врегулювання цього питання.
МС ООН розпочав свою діяльність 1946 р. Суд уповноважений вирішувати спори між державами відповідно до
міжнародного права та надавати консультативні висновки з питань, які порушуються певними уповноваженими органами та установами. Загалом Суд вирішив 79 справ і надав 25 висновків. Суд складається з 15 суддів. Рішення Суду є остаточним (не підлягає апеляції) і обов’язковим для сторін у справі й лише стосовно питань, що воно вирішує. У разі невиконання рішення, сторони можуть звернутися до Ради Безпеки ООН для вжиття необхідних заходів.
На даний момент Суд розглядає ще дві справи, пов’язані з делімітацією морських кордонів.
Розгляд та вирішення справи може тривати кілька років.
|
