№9(69)
18 травня 2006 року
|
|
Справа Сюрюджу, що сколихнула Німеччину в 2005-2006 рр. Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
«Вбивство заради честі» сім’ї і сила чи безсилля держави в захисті своїх громадян
13 квітня 2006 р. Берлін. Місцевий земельний суд виніс вирок у справі про вбивство Хатун Сюрюджу. Суд засудив до 9 років і 3 місяців позбавлення волі її наймолодшого брата і виправдав двох інших. Радісно реагуючи на вирок, адвокат, за свідченнями місцевої преси, святкує з родиною вбитої. Виходячи із залу суду, молодша сестра Сюрюджу, в традиційному мусульманському вбранні, символізує пальцями перемогу („V”). А пресі згодом заявляє: „Моя сестра в раю. З нею все гаразд”. У прилеглому до приміщення суду дворі місцевої школи, яку відвідують переважно діти турецьких емігрантів, школярі схвально сприймають новину. Під час стихійної дискусії в школі один з учнів заявляє, що „повія заслужила смерть”. Сім’я подає клопотання про усиновлення дитини вбитої. Громадськість обурена як вбивством, так і рішенням суду. Деякі німецькі політики називають його «занадто терпимим» за подібні злочини. Убивця «порушив такі демократичні цінності, як гідність жінки та її право на самовизначення», а відтак, і «самі права людини», – відзначив представник ХДС/ХСС.
Самосуд, суд та осуд суспільства
7 лютого 2005 р. Берлін. На автобусній зупинці кількома пострілами вбито 23-річну Хатун Сюрюджу – громадянку ФРН турецького походження. За підозрою затримано трьох її рідних братів: одного – громадянина ФРН, двох інших – громадян Туреччини. 13 лютого їх заарештовано й 8 липня висунуто звинувачення у вбивстві.
Захист обрав стратегію мовчання й обережності. Обвинувачені (підсудні) мовчать. Свідків пробують дискредитувати. Докази обвинувачення – піддати сумніву.
Брати, батьки та інші члени родини давати свідчення відмовилися. Тим часом, Мелек – подруга одного з братів та її мати – теж турецького походження – почали давати свідчення. Вчинок, вартий похвали за мужність. У залі суду Мелек було одягнуто у куленепробивний жилет. Її перехресний допит тривав більше 10 годин.
Судовий розгляд справи розпочався 14 вересня 2005 р. й завершився 13 квітня 2006 р. – більше ніж через рік після вбивства. У судовому засіданні адвокат підсудних зачитав зізнання у вбивстві наймолодшого з братів – 18-річного Айяна. Суд встановив, що підсудний заманив жертву на зупинку, де її вбив. На думку суду, він керувався не «корисливими мотивами чи іншими міркуваннями», а релігійними переконаннями і уявленнями про «належну поведінку жінки». Зокрема, «міркуваннями сімейної честі за не відповідний мусульманським традиціям спосіб життя». Про зміст останнього трохи згодом. Наразі відзначимо, що, оцінюючи ці «міркування», суддя Мікаель Дегріф підкреслив: «не вкладається в голову, щоб когось було вбито за західний спосіб життя».
Суд визнав Айяна Сюрюджу осудним і засудив до 9 років і 3 місяців ув’язнення. За так званим «молодіжним законодавством» ФРН (щодо осіб до 21 року) максимальний строк покарання за вбивство сягає 10 років позбавлення волі.
Двох інших братів (віком 26 і 25 років, один з яких, як зазначала преса, студіює право) виправдано через відсутність переконливих доказів вини. Засуджений теж заявляв про їх непричетність. Прокуратура доводила їх причетність до організації та пособництво в убивстві (знайшли пістолет, стояли на сторожі), вимагаючи обом довічне ув’язнення. Суд не погодився, зваживши на те, що брати тривалий час жили окремо від родини, а те, що вони знали про злочин, доведено не було.
Убивство викликало суспільне обурення й осуд у Німеччині та поза її межами. Справа Сюрюджу демонструє, зокрема, гостроту проблеми протистояння різних культур та їх традицій. Можливо, це вбивство можна було б вважати архаїзмом, як би не кілька моментів та питань, які виникають.
По-перше, подібні вбивства трапляються доволі часто, зокрема, у Німеччині в середовищі турків, яких, за офіційною статистикою, 2,6 мільйони. Що слід робити державі й громадськості, аби їм запобігти?
По-друге, в очах німецької громадськості дівчину вбито за «бажання жити як німка», «вести західний спосіб життя», який не відповідає «мусульманським традиціям». Яка суть суперечності, чи можливо її нівелювати?
По-третє, чи здатна держава (зокрема, ФРН), і яким чином (за допомогою правової системи) захистити фундаментальні права людини, цінності правової держави та суспільства? Захистити, врешті-решт, саму людину? І чи інші соціальні утворення, як-от сім’я, мають останнє слово у вирішенні долі людини?
Ще одне «вбивство заради честі»
Під «убивством заради честі» («вбивство честі», «вбивство на захист честі») розуміють заподіяння смерті людині з метою усунення ганьби чи захисту честі. Це поняття часто асоціюється з мусульманськими країнами. «Убивство заради честі» – різновид «злочинів заради честі». Покаранням є смерть: лише вона здатна сповна змити ганьбу й відновити «честь». (див. en.wikipedia.org/wiki/Honor_killing)
Жертвою є особа, яка зганьбила «честь» родини: найчастіше жінка, зазвичай дружина, дочка або коханець, які вступили в недозволені інтимні стосунки, зокрема, позашлюбні. Вважається, що рішення про покарання (зокрема, вбивство) на «захист честі» приймає глава сім’ї (роду) – після обговорення з іншими членами сім’ї чи родини. Жінки не мають «права» голосу й повинні мовчати. Рішення про покарання доручається, як правило, наймолодшому з дорослих членів родини. За законом такі «наймолодші» визнаються неповнолітніми й отримують менш суворе покарання. Часто ті, хто вчинив «злочин заради честі», вважаються у своєму середовищі героями-рятівниками «честі» родини.
Зазвичай за кримінальним законом «вбивство заради честі» кваліфікується як умисне вбивство. «Злочини заради честі» можуть підпадати під категорію «домашнього насильства» – поняття, яке під впливом західних правозахисних організацій поширюється й у нас. Крім того, чи, точніше, передусім, подібні злочини є порушенням прав людини. Зокрема, права на фізичну недоторканність, повагу до честі та гідності людини, права на життя й права на приватне життя тощо. Свого часу пропонувалося в міжнародно-правових документах зафіксувати осуд і заборону вбивства на «захист честі» (зокрема, в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (діє з 1981 р., у 1980 р. ратифікована СРСР).
До Європи постійно надходять новини з країн «арабського світу» про злочини «на захист честі». Часом це окремі випадки, часом – лише відлуння одного з багатьох «жорстоких звичаїв» (відзначається, що в селах Пакистану поширене традиційне вбивство «каро-каро», жертвами якого стали сотні молодих дівчат).
«Вбивства заради честі» шокують європейців. Проте вони трапляються не тільки в арабських країнах. Історично такі вбивства не визнавалися злочинами навіть в Європі. Найскладнішою є ситуація в країнах, де немає ефективної правоохоронної системи. Так, Колумбія вважається країною-лідером за кількістю нерозкритих убивств жінок, а в 1993-2003 рр. у Мексиканському місті Сьюдад-Хуарес було жорстоко вбито 290 жінок і більше 300 зникло безвісти.
У Німеччині такі злочини теж нерідкість. Зокрема, з-поміж турецької частини німецького населення (2,6 млн) Центр допомоги жінкам-мігрантам «Папатья» (Papatya) у 1996-2004 рр. зареєстрував 45 убивств жінок з мусульманських сімей, двоє з яких – німкені, одружені з турками. Частині вбивств передували обставини «невільницького одруження». Достовірної статистики правопорушень «заради честі» немає. З відомих причин не всі вони реєструються.
Заради якої «честі»? Насолода тлінна, честь – безсмертна
У мусульманських країнах вважається, що жінка – носій сімейної порядності. Її завдання – оберігати „честь”, завдання чоловіка – гарантувати її.
Конкретніше під «честю» в арабських країнах розуміється дошлюбна цнотливість дівчини. У більшості таких країн статеві стосунки до або поза шлюбом незаконні і соціально неприпустимі. Цнотливість – одна з найважливіших «чеснот» не тільки дівчини, але й родини: її втрата до шлюбу – ганьба для всієї родини, зокрема, перед майбутнім чоловіком і його родиною. Тому в арабському світі дівчат наставляють її берегти, говорячи про «честь». Як відзначає професор антропології Шаріф Канаана (Kanaana), предмет контролю глави роду в патріархальному суспільстві, яким є й арабське, – репродуктивна функція жінки. Жінки розглядаються «фабрикою вироблення чоловіків». Отже, «вбивства заради честі» – не засіб контролю сексуальної влади чи поведінки жінки. Не випадково й сім’я Сюрюджу подала клопотання на отримання опікунських прав на сина Хатун.
Відтак, убивство Хатун Сюрюджу – це не аномалія, а в певному розумінні (на жаль) закономірність. Вона народилася у сім’ї турецьких емігрантів у Німеччині, де й зросла. Відвідувала звичайну школу, вела звичний для німців спосіб життя. У 16-річному віці її видали заміж за далекого родича в Туреччині – проти її волі. Переїхавши туди, вона не змогла змиритися з місцевими звичаями та способом життя. Звернувшись за допомогою до посольства ФРН, вона розлучилася і повернулася з новонародженим сином до Берліна. Завершила перерване через від’їзд навчання у школі й розпочала здобувати професію електротехніка. Хатун вела, за визначенням преси, «західний спосіб життя», «жила як німка».
Різні народи – різні звичаї. Та закони
Для Німеччини справа Сюрюджу – це час певного пробудження. Суспільство усвідомлює, що йдеться не лише про особливий мусульманський звичай, який не відповідає європейській «шкалі цінностей». Люди, мігруючи, приносять з собою власні традиції. Їх змінити непросто, проте деякі зміни щодо них можливі.
Сподіваємося, що мова може йти про поступову зміну ставлення. Різні народи – різні звичаї, але в середовищі, яке прагне стати „сім’єю народів” – йдеться про Євросоюз як «Об’єднану Європу», має існувати усвідомлення того, що йдеться не тільки про рівноправність держав, але й людей. Держава ж повинна сповна й відповідально нести благородну місію захисту людини та її прав.
Уже наголошувалося, що, на думку німецької громадськості, суд виніс «занадто терпиме» покарання. Залишається питанням, чи зупинить міра покарання наступні вбивства. Очевидно, потрібні й інші заходи. Пригадується, що, реагуючи на подібний випадок, у 2002 р. згаданий нами уряд Швеції підвищив «шлюбний вік» до 18 р. і відмовився визнавати «неповнолітні шлюби» та «шлюби за примусом», укладені за кордоном. Проте найголовнішою вбачається готовність самих людей змінити традиції. Готовність змінити ставлення.
Хатун Сюрюджу вбито в 2005 р. й ніщо, жодний звичай чи традиція, не може виправдати її смерті. За неї заступилися вже після смерті. Відтак, мільйони німців проявили свою солідарність з тими, хто ще може стати жертвою таких злочинів.
Проте найголовнішою вбачається готовність самих людей змінити традиції. Готовність змінити ставлення. Еберхарду належать доречні в цьому випадку слова: „Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди існує на землі зрада й вбивство”.
Справа Сюрюджу стала ще одним нагадуванням про небайдужість людей. У ній наче в краплі води відбилися проблеми мультиетнічного суспільства та ролі права й культури у вирішенні проблем на шляху до більш тісного союзу людей та народів на Європейському континенті.
|
