№8(92)
22 лютого 2007 року
|
|
Професіоналізм. Це – не жарт* Партнер ЮФ Warner Norcross & Judd LLP, шт. Мічиган, США
Жарти та карикатури на правників – частина нашої культури. Ми здебільшого з них сміємося, хоча вони й не дуже смішні, а ті, що стосуються меншин, можуть викликати відразу. Проте навіть ті, що викликають щирий сміх, мають насторожити юриста.
Те, про що в них ідеться – це непорозуміння чи справжня проблема? Більшість жартів і карикатур про юристів стосуються таких тез: (1) юристи дбають лише про заробляння грошей, (2) юристи дбають лише про себе, (3) юристи є неправдивими, вводять в оману.
Чому ж про нас так прикро відгукуються? Почасти, гадаю, тому, що ми залишаємось обабіч наших професійних ідеалів. Як нам до них повернутися? Для цього варто визначитися з нашим розумінням „професії” - терміном, який я використовую для позначення історично відомих „наукових професій” – право, медицина та богослів‘я.
Нині слова „професія”, „професійний” часом вживаються більш широко для позначення осіб, які займаються різними ремеслами чи справами. Попри те, що особи можуть мати подібну підготовку (й інколи процедуру ліцензування), їхні асоціації передусім зосереджені, подібно до середньовічних гільдій, на просуванні інтересів власних членів. Вони більше подібні на ремісницькі, аніж на професійні організації.
Що ж, відтак, характеризує „професію” в моєму розумінні? Пропоную сім характерних атрибутів професіоналізму. Але попередньо наведу два спостереження.
По-перше, розуміння професіонала містить етичний/моральний вимір. Це визнано й Преамбулою Типових правил професійної поведінки (ТППП), якою встановлено, що правники мають керуватися „особистою совістю” та „моральними судженнями”. Надійний моральний дороговказ є просто необхідним.
По-друге, як відзначив Дейвід Майстер (Maister) у праці „Справжній професіоналізм” (True Professionalism), „професіоналізм є, передусім, внутрішньою позицією, радше ніж сукупністю компетенцій”. Великих професіоналів вирізняє, каже він, їхня здатність пишатися власною роботою, своєю відданістю якості, своєю вірністю інтересам клієнта. До цього я додав би ідею пристрасності. Справжній професіонал пристрасно відданий якості, інтересам клієнта, є вірним публічним інтересам та втіленню ідеалів правосуддя.
Цінність для клієнта, звісно, не означає, що пристрасть має бути сліпою. Її слід вплітати й поєднувати із завзятим представленням інтересів клієнта, здатністю на незалежну професійну оцінку. Професіонал, відтак, має складне завдання бути пристрасно відданим інтересам клієнта та водночас бути професійно безпристрасним.
Зважаючи на виміри моральності та пристрасної відданості, пропоную виокремлювати такі головні атрибути наукових професій, зокрема й права. В унісон із уже висловленими в літературі позиціями вони, насамперед, ґрунтуються на власному досвіді більш як 40-річної практики, на тому, чого я навчився в правничій школі від моїх наставників та ідеальних представників професії.
1. Вірність служінню інтересам клієнта поперед інтересів власних. Юрист має насичені, довірчі стосунки з клієнтами та зобов’язується відстоювати їхні інтереси. Ці стосунки і відповідальність лежать в основі етичних правил (конфіденційності, уникнення конфлікту інтересів, завзятого захисту прав), які обґрунтовуються домінуючим обов’язком юриста перед клієнтом.
Кращі з юристів мають фанатичну, майже непереборну відданість інтересам клієнта. Вони дізнаються якомога більше про справи своїх клієнтів, прислухаються до їхніх потреб, намагаються думати, як клієнт, аби краще їх обслуговувати. Якщо позначити це одним латинським словом - це буде servimus („ми служимо”). Така пристрасна вірність служінню клієнту заснована на глибокій турботі.
Те, що нині є проблемним в юридичній практиці, пов’язане з неправильним розміщенням пріоритетів: деякі юристи ставлять збагачення поперед відданості професії. Цим я не хочу сказати, що юристи не повинні бути подібними до бізнесменів. Навпаки, ефективність і спеціалізація мають сприяти обслуговуванню, що надається клієнтові „краще, швидше і дешевше”. Також не натякаю на те, що юрист не має права добре заробляти. Але, як пише Майстер у зазначеній праці, „професіонал – це не про гроші й не про профреалізацію. Ці компоненти є наслідками некваліфікованої відданості якості в обслуговуванні клієнтів, їхніх потреб”. Майстер каже, що серед його улюблених запитань юристам є таке: „Чому ви робите те, що ви робите?” Й він сподівається почути відповідь на зразок: „Мені подобається допомагати людям”. Якщо її нема, каже він, то розуміє, що має справу з професіоналом, у якого проблеми.
2. Вірність служінню публічному інтересу. Юрист як професіонал має обов’язки „публічного громадянина” – працювати заради вдосконалення права, допомагати судам здійснювати судочинство, забезпечувати доступ до суду всім, зокрема й тим, хто не може дозволити собі адекватної правової допомоги. Юристи несуть і обов’язок обслуговування громадськості як волонтери в неприбуткових організаціях чи при призначеннях на надання безкоштовної правової допомоги, на виборних посадах в державних органах. Власне, з огляду на обов’язок публічного сервісу юристам й надано істотні привілеї, зокрема професійну незалежність та самоврядування.
Нам слід намагатися уникнути шквалу критики, з якою зіткнулися медики, начебто вони зосередилися на корективних послугах (які вимагають більше професіоналів) радше, ніж на превентивних (які вимагають менше професіоналів). Зразками, на які ми можемо рівнятися, можуть стати дантисти, які схвалили фторизацію води та фторизовану зубну пасту тому, що ті сприяють зменшенню випадків руйнації зубів, незважаючи на те, що це з часом зменшить потребу в послугах дантиста.
3. Чесність і цілісність. ТППП однозначно вимагають безкомпромісної чесності та цілісності. Юрист не може мати поведінки, яка мала б стосунок до „нечесності, шахрайства, обману, викривлення фактів”, навіть якщо така чесність не на руку клієнтові. Відтак, представляючи клієнта, юрист не може викривляти істотні факти чи правові норми третім особам, а так само приховувати певний істотний факт, коли слід відмовити у сприянні кримінальним та шахрайським діям клієнта. Юрист також не може свідомо вводити в оману орган, який розглядає спір, чи подавати доказ, про який юрист знає як про фальсифікований.
Цільність означає суворе дотримання кодексу етичних цінностей. Останні тенденції в бізнес-праві підкреслюють важливість суворого дотримання етичних цінностей. Наприклад, юрист не може неадекватно представляти себе у внутрішніх корпоративних перевірках чи, як було в скандалі в Hewlett-Packard, свідомо залучати не юриста виступати в такій ролі, навіть якщо викривлення не порушує норми законодавства. Тобто юрист не може поводитися нечесно лише тому, що це не підлягає кримінальному покаранню.
Так само юрист не може закривати очі на ситуації, коли очевидно, що його послуги сприятимуть клієнту в шахрайстві чи злочині, як це мало місце в історії з фіаско „Енрон”. Чи то надавати юридичний висновок, на який покладатимуться треті особи, що ґрунтується на фактичних припущеннях того, що юрист не може вважати резонно правдивим.
Чесність і цільність супроводжують лояльність, покладистість, придатність та співчуття, які й формують „особистість”, „репутацію” (анг. character), яку інколи визначають, як „моральну зразковість”. Те, що хороша репутація має істотне значення для професіоналізму, очевидно з того факту, що процедури вступу до бару (набуття права практикувати) включають перевірку репутації та придатності заявника.
4. Прагнення до майстерності й відмінної якості. Професіонал має високі стандарти професійного обслуговування, й не вищі за ті, яких вимагає від себе особисто. Проте в багатьох випадках професіонал, виконуючи певне завдання, намагатиметься зробити його краще, ніж у минулому. Навіть незважаючи на те, що клієнт може обмежити максимальність гонорару, професіонал намагатиметься зробити все можливе, аби правильно зробити свою роботу – попри той факт, що не всю його роботу буде оплачено. Висловлювання на кшталт „нормально”, „достатньо” – анафема для професіонала.
5. Ситуативна практика. Професіонал надає послуги клієнтові, знаючи та усвідомлюючи „цілу картину”, тобто обставини загалом і ситуацію, контекст тих послуг, які надаються. Лікар, наприклад, не може виконувати професійні обов’язки перед пацієнтом, призначаючи лікування щодо одного аспекту здоров’я пацієнта, ігноруючи інший чи здоров’я пацієнта загалом, потенційні наслідки взаємодії виписаних пацієнту ліків на інші умови пацієнта. Аналогічно і юрист не може здійснювати професійні обов’язки перед клієнтом, лише готуючи, скажімо, якісний акт на передачу нерухомості, якщо він при цьому не поінформує клієнта про потенційні питання щодо придбання нерухомості, як, наприклад, ризики, пов’язані з навколишнім середовищем. Через це юрист як професіонал і прагне зрозуміти й знати контекст діяльності клієнта та користування послугами юриста.
6. Вільний обмін спеціальними знаннями, вмінням з іншими професіоналами. Юристи повинні набути, а кваліфікаційні іспити – перевірити спеціальні знання та вміння. Після допуску до практики юрист як професіонал має тривалий обов’язок (навіть якщо це не передбачено правилами професійної поведінки штату) підтримувати, поновлювати та поглиблювати такі знання і вміння, підвищуючи кваліфікацію. Як професіонали, котрі опанували нові знання та методики, вони мають вільно поширювати їх з професією загалом, аби сприяти відстоюванню публічних інтересів; це подібно до того, як лікарі з готовністю і легко діляться новими способами лікування, що здатні полегшити страждання та зберегти життя.
7. Дотримання етичних правил та участь у самоврядуванні. ТППП є дисциплінарними правилами професійної етики, випрацюваними для обслуговування інтересів клієнта та громадськості. Поряд з обов’язком дотримуватися букви та духу цих правил юристи також мають обов’язок працювати заради вдосконалення професії та допомагати в її саморегуляції.
Пам’ятати та керуватися цими сімома головними атрибутами професіоналізму є першим кроком у відновленні професіоналізму. Розуміння того, що означає бути професіоналом, однак, недостатньо. Ми ще маємо чітко та ясно передати це молодим юристам та студентам-правникам. Це має робитися у правничих школах та юридичних фірмах, суддями та лідерами правничої професії.
Найважливішим є наше намагання вести професійне життя за цими професійними стандартами. Зрештою, від професії залежить оновлене утвердження професіоналізму.
Однак навіть якщо всі юристи дотримуватимуться цих правил, не варто сподіватися на те, що жарти та карикатури про правників зникнуть. Культурні стереотипи відмирають повільно. Проте якщо ми можемо заново «залити» свій фундамент професіоналізму, ми й самі почуватимемось краще – як індивідуально, так і колективно; й відтак менше зважатимемо на ці жарти та карикатури. Вони нас лякають, бо мало втішають. Ми почуватимемось краще, якщо будемо впевнені, що вони далекі від влучення у ціль.
* Друкується зі згоди автора. Переклад з англійської Славіка БІГУНА.Стаття, яку опубліковано в ABA Business Law Today (2007, Volume 16, Number 3). ґрунтується на доповіді автора на Міжнародній конференції секції з бізнес права ААЮ 2006 р.
|
