№8(92)
22 лютого 2007 року
|
|
Референдум для мера Чи є законні підстави для відставки міського голови? «Юридична газета»
За що чи проти чого?
Щонайменше три політичні сили – БЮТ, НУ та Блок Кличка – не приховують палкого бажання легально усунути нинішнього мера від влади. До останнього часу найбільш реальним і дієвим засобом «мирного» повалення Леоніда Черновецького вважався місцевий референдум. «Тарифний компроміс», щоправда, а також ухвала господарського суду м. Києва щодо скасування сумнозвісного рішення КМДА від 30 жовтня 2006 р. про підвищення тарифів на ЖКП і квартплату за позовом екс-мера Олександра Омельченка внесли неабияку плутанину в аргументацію опозиції, втім експерти вбачають ще чимало підстав для підтримки киянами продовження «підписної» кампанії.
Як відомо, перші спроби зареєструвати низку ініціативних груп із проведення місцевого референдуму в Києві закінчилися невдало. Документи було повернуто мерією із посиланням на низку помилок і неточностей у їх оформленні. По допомогу ініціатори звернулися до ЦВК.
Позиція ЦВК
Відтак, 8 лютого Комісія (окрім інших питань) розглянула ще й скаргу членів ініціативної групи, утвореної на зборах громадян України міста Києва 23 грудня 2006 року, «на бездіяльність Київського міського голови Черновецького Леоніда Михайловича у зв’язку з ненаданням офіційної відповіді щодо реєстрації або відмови в реєстрації ініціативної групи».
Заступник Голови Центрвиборчкому Марина Ставнійчук, котра доповідала це питання, висловила подив щодо необхідності його розгляду на подібному рівні. Адже Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» та іншими законодавчими актами Центральна виборча комісія не наділена повноваженнями щодо розгляду скарг стосовно підготовки та проведення місцевих референдумів. Частиною дванадцятою ст. 17 зазначеного закону встановлено, що відмова у реєстрації ініціативної групи з місцевого референдуму або відсутність рішення про реєстрацію можуть бути оскаржені членами ініціативної групи до місцевого адміністративного суду за місцем знаходження відповідної місцевої ради», - підкреслила пані Ставнійчук.
Таким чином, ЦВК залишила без розгляду по суті скаргу членів ініціативної групи, хоча й закликала принагідно київського мера до «неухильного дотримання чинного законодавства України про місцеві референдуми».
Закон діє всупереч Конституції?
Нормативні підстави для проведення референдумів усіх видів (як національних, так і місцевих) в Україні на сьогодні визначаються законом від 1991 року, який вступає в очевидну суперечність із Конституцією України. Він, зокрема, не містить навіть згадки про Президента, натомість вживаючи такі поняття, як «Президія Верховної Ради» чи «трудові колективи». Менше з тим, на думку цілої низки експертів, цей закон дає достатньо правових підстав для проведення принаймні місцевого референдуму. Такої самої думки дотримується і глава вітчизняного Мін’юсту Олександр Лавринович. У нещодавньому інтерв’ю радіо «Свобода» міністр недвозначно дав зрозуміти, що попри «проблематичність проведення таких референдумів сьогодні», місцеві референдуми на підставі цього застарілого закону проводити можна. «Тут якраз інституційних змін суттєвих не відбулося на цьому рівні», - вважає пан Лавринович.
Отже, ст.6 закону декларує можливість проведення референдуму з питань припинення повноважень відповідної місцевої ради або її голови. Відповідно, ст. 13 цього ж закону прописує необхідні передумови для проведення референдуму, а також вказує на те, хто може його ініціювати. Таке право закон надає половині складу місцевої ради або одній десятій частині громадян, що проживають постійно на даній адміністративній території і мають, відтак, право брати участь у референдумі.
Процедурна перспектива
Попри наявність чинного закону і відповідних статей, що регулюють проведення місцевих референдумів, експерти не бачать в Україні ефективної технології ухвалення рішень громадою. Виписана в законі процедура отримання дозволу на його проведення, на їхню думку, є громіздкою і заплутаною.
Проблеми «передбачені» в законі вже на першому етапі, коли має бути сформовано ініціативні групи зі збирання підписів, адже на відповідних зборах має зібратися щонайменше 200 киян із правом голосу, а подібні приміщення - за зрозумілої протидії мерії - віднайти не так просто. Чимало аргументів дає міській владі закон і на другому етапі, коли мерія упродовж 10 днів перевіряє документи і вирішує, чи реєструвати групи. Оскільки чим менше груп, тим менше шансів вони надалі отримують, аби відповідно до терміну упоратися із завданням. Нарешті, після отримання списку «підписантів» мерія, знову ж таки, має чимало підстав для неприйняття «недостовірної» інформації. Остаточний вердикт щодо проведення референдуму, а також визначення його терміну виносить міськрада.
На думку переважної більшості експертів, значно простіший вигляд має наразі перспектива отримання опозицією більшості у міськраді на підставі дії нового закону, яким встановлюється так званий «імперативний мандат». Адже все одно останнє слово закон залишає за більшістю органа місцевого самоврядування.
За коментарями редакція звернулася до одного із визнаних експертів – голови Київського юридичного товариства Олега Березюка.
Затверджено зразки документів з проведення місцевого референдуму
Надходженням неодноразових звернень із регіонів України пояснює прес-служба ЦВК роботу із узагальнення попереднього досвіду роботи над документами, що стосуються проведення місцевих референдумів, удосконалення їх форми та зразків, а також затвердження форм документів з організації підготовки і проведення місцевих референдумів. У цілому, Комісією було схвалено зразки чотирьох відповідних документів: - форму листа для підписів громадян України під вимогою про проведення місцевого референдуму (підписного листа),
- форму свідоцтва про реєстрацію ініціативної групи місцевого референдуму,
- зразок посвідчення члена ініціативної групи місцевого референдуму,
- форму бюлетеня для голосування при проведенні місцевого референдуму, що друкується державною мовою на одному аркуші з одного боку.
За підсумками розгляду цього питання було визнано такими, що втратили чинність, постанови ЦВК від 28 травня 1999 року № 66 “Про форму підписного листа, що видається ініціативним групам для збирання підписів громадян під вимогою про проведення місцевого референдуму” та від 18 березня 2005 року № 64 “Про форми документів щодо організації і підготовки місцевих референдумів».
|
