№1(85)
18 січня 2007 року
|
|
Страсбурзькі справи України Деякі секрети перемог і програшів
У грудні 2006 р. Євросуд виніс 39 рішень проти України. Суд у цей період також присудив «інфляційну» компенсацію громадянину України й виніс контраверсійне рішення у справі за скаргою на наслідки бомбардування НАТО в Бєлграді, підтвердивши, як непросто людині притягнути до відповідальності державу за політичне рішення.
Звернення громадян України до суду в справах, рішення в яких було винесено 7, 14 і 21 грудня 2006 р., переважно стосувалися права на справедливий суд і, зокрема, тривалого невиконання державою судових рішень, уже винесених судами України на користь громадян. Майже всі заявники посилалися на порушене право, передбачене ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції (право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку). Ряд заявників також посилалися на порушення права, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності) та ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту).
Суд вкотре відзначив, що судові рішення не виконувалися роками й уряд не зміг надати цьому обґрунтованих пояснень.
Суд ухвалив рішення на користь усіх заявників, а також, відзначивши, що невиконані рішення повинні бути виконані, а заборговані суми – виплачені, присудив громадянам «справедливі сатисфакції» в сумах від 220 до 6 240 євро.
У справі «Єременко» суд також присудив відшкодування збитків на суму 472 євро, а в справі «Максіміха» – на 36 530 євро. Зокрема, в останній справі М. І. Максіміха (1941 р.н.) домігся виплати «інфляційної» компенсації. Рішенням Суду встановлено, що Красноперекопський міський суд (АРК) виніс рішення 27 лютого 1997 р., визнавши, що будівельне управління № 50 тресту „Перекопхімбуд” ТБО „Кримбуд” порушило зобов’язання, передбачені договором про будівництво, й зобов’язав будуправління виплатити позивачу 157 197 грн. Позивач отримав лише 14 848 грн, тоді як справа набула нових обертів після банкрутства будуправління. Обґрунтовуючи збитки від інфляції, М. І. Максіміха надав суду розрахунки, які ґрунтувалися на індексі інфляції щодо цін на продукти споживання, підтверджені Головним управлінням статистики в АРК Держкомстату України. Зрештою, Суд погодився з позицією заявника про те, що «недоплачена» сума 142 349 грн із 1997 р. знецінилася на 230 890 грн (36 530 євро) й що держава зобов’язана її «покрити».
У справі громадянина США А. Ханта (Hunt) суд погодився з думкою про те, що Україна в особі судових органів заподіяла пану Ханту шкоду, зокрема, внаслідок неповідомлення його про розгляд справи щодо його батьківських прав, й присудив йому 10 000 євро компенсації (замість «запрошених» 120 тис. дол.).
Як засвідчують рішення, винесені за заявами 2002/04 рр., виконання рішень – актуальна проблема захисту прав громадян. Судам також слід уважніше ставитися до повідомлення учасників процесу, які мешкають за кордоном.
14 грудня Велика палата Суду ухвалила рішення у справі «Марковіч та інші проти Італії» (1398/03). 10 заявників, громадяни Сербії та Чорногорія, родичі загиблих під час бомбардування 23 квітні 1999 р. НАТО штаб-квартири Сербської телерадіокомпанії (Radio Televizije Srbije), подали в Римському окружному суді позов до секретаріату прем’єр-міністра та Міністерства оборони Італії та Командування НАТО в Південній Європі. За клопотанням вказаних італійських відомств касаційний суд ухвалив закрити справу через непідсудність, відзначивши, що рішення Італії сприяти бомбардуванню було політичним й не може бути переглянуто судом. Заявники посилалися на порушення ст. 6 в зв’язку зі ст. 1 Конвенції (обов’язок поважати права людини), аргументуючи, що вони були позбавлені права на доступ до суду.
Велика палата Суду, голосами 10 до 7, ухвалила відсутність порушення ст. 6 Конвенції. По суті, Суд встановив, що «…заявників практично не було позбавлено можливості подати скарги до місцевих судів» (§105), що вони й зробили. Погоджуючись з рішенням більшості, суддя Коста однак парирував цей аргумент: «Хоча це можливо правда, то й що? …Окружний суд був позбавлений Касаційним судом можливості вивчити обставини справи…» (§12). Суддя Коста, однак, підкреслив, що «право на доступ до суду не є абсолютним», й обмеження цього права можуть випливати з імунітету держави згідно з міжнародним правом. Суддя Розакіс, що також погодився з рішенням суду, в окремій думці підкреслив ще одну прогалину в рішенні більшості: італійський суд із процесуальних міркувань позбавив заявників можливості розглядати справу по суті.
Яскраво критичною і вартою уваги є окрема думка судді Загребельського, яку підписали ще 6 суддів, зокрема, суддя Буткевич. Пан Загребельський (італієць), по суті, розкритикував рішення касаційного суду й відзначив, що суд не уточнив, йдеться про «імунітет від відповідальності» чи «імунітет від позову», і що метою позову було отримання «компенсації за наслідки політичного рішення, що колись мали місце». Він також підкреслив відсутність чіткої концепції «резону держави» та «політичного рішення» (дії) й наголосив, що «будь-який акт публічної влади, прямо чи опосередковано, є результатом політичного рішення». Саме через нечіткість концепції її слід застосовувати без врахування «підтекстових» обмежень, які впливають на право на доступ до суду. У висновку суддя Загребельський відзначив: «я можу зрозуміти, чому держави прагнуть захистити себе від загрози юридичних процесів, як це має місце в цій справі. Проте, на жаль, більшість Суду обрала таке вирішення цього спору, яке завдає удару по самому фундаменту Конвенції».
Довідка:
Станом на 1 грудня 2006 р. до Суду надійшло 46 050 заяв (скарг) (для порівняння в 2005 р.: 41 400), тоді як загальна кількість скарг, яка перебуває на розгляді в Суді, складала 89 350 (2005 р.: 81 000, приріст +10%). За вказаний період було ухвалено 27 568 судових рішень,>з яких 1 398 – так званих «остаточних» (рештою рішень 26 170 скарги або визнані неприйнятними або виключені з реєстру). Україна посідає 5 місце за кількістю скарг (6 800 – 7.6%), поступаючись Туреччині (8 850 – 9.9%), Румунії (10 700 – 12%) та Росії (19 200 – 21.5%). Нагадаємо, що «проти» України в 2005 р. було винесено 119 рішень (одним з 120 рішень заяву «виключено» з реєстру). Найбільше рішень, 270, «проти» було винесено щодо Туреччини. Статистики за 2006 р. наразі немає, однак є всі підстави вважати, що Україна «поліпшить» свої показники.
|
