№1(85)
18 січня 2007 року
|
|
Юрпрактика українського правника в США: шляхи та можливості Спеціально для «Юргазети»
Економічна глобалізація і розвиток транснаціональних корпорацій та міжнародних торговельних організацій, а також зближення правових систем і поступ інформаційних систем впливають і на ринок юрпослуг. Сучасні комунікації уможливлюють їх оперативне надання в практично будь-якому куточку планети. За кілька секунд юрконсультація в електронній формі донесеться від правника з Нью-Йорку до клієнта в Пекіні, а правник із Франкфурта-на-Майні за кілька годин прибуде до Києва чи навпаки. Водночас, традиційно незмінним лишається питання якості юрпослуг, а відтак, і компетентності правника, котрий їх надає. Від нього ж, у міжнародному вимірі, нині дедалі частіше очікується обізнаність з правом не лише своєї юрисдикції, але й здатність практикувати (що означає допуск) у більше ніж одній юрисдикції. Зважаючи на зазначене, варто звернутися до досвіду США з регламентації форм (способів) допуску до зайняття юрпрактикою іноземних громадян-правників.
«Адвокатська» практика чи «юридична практика»? Практика права
У США діють кілька способів ліцензування або надання дозволів на зайняття юрпрактикою: (1) прийняття до «бару» (admission to the bar), (2) статус «іноземного юридичного консультанта» (foreign legal consultant, далі — юрконсультант або FLC), (3) дозвіл на зайняття юрпрактикою з обмеженими повноваженнями, (4) представництво на засадах pro hac vice (дозвіл суду на одноразове представництво в суді чи надання консультацій у справі). Перші два способи можна назвати найбільш популярними серед іноземних правників.
Поняття «адвокатська практика» у тому розумінні, яке йому надається нині, наприклад, в Україні (тобто «захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах» особою, яка має статус адвоката) в США не використовується. Натомість вживається термін «практика права» («юридична практика»), яким позначають будь-яку юридичну діяльність, якою «юрист» вправі займатися.
Усі види юридичної діяльності передбачають «початкове» ліцензування на етапі одержання статусу «юриста», незалежно від того, яким видом практики права юрист далі планує займатися. Власне отримуючи статус юриста, особа й стає членом «бару», тобто правництва. Після отримання такого дозволу вона вправі займатися «практикою права», займаючись певною юридичною професією (приватно-практикуючий юрист, прокурор, суддя, юрисконсульт тощо).
Запровадження можливостей для допуску іноземних правників до юрпрактики в США передбачає врахування особливостей дворівневої правової системи США (федерація та штати), поєднаних із необхідністю забезпечення високих вимог до кандидатів, котрі допускаються до юрпрактики. Останнє і покликане забезпечити якість юрпослуг. Тому не всі юрисдикції запровадили можливість допуску до юрпрактики іноземних правників, а ті, що зробили це, передбачили певні особливості. Класифікувавши останні, слід відзначити таке:
- економічно більш розвинуті (потужніші) штати запровадили можливість для іноземних правників — випускників іноземних правничих шкіл кваліфікуватися для допуску до бару (таких 34 юрисдикції);
- економічно менш розвинуті штати (юрисдикції) запровадили інститут FLC (таких 25);
- економічно найбільш розвинуті штати запровадили обидві форми допуску (наприклад, Нью-Йорк, Каліфорнія, Флорида).
Різниця у кваліфікаційних вимогах і повноваженнях
Ті юрисдикції, які запровадили ту чи іншу форму допуску іноземних правників до юрпрактики, встановили майже такі ж вимоги до допуску до юрпрактики, що й для „місцевих” правників, тобто тих, хто отримав базову юросвіту в США. Це стосується й вимог професійної відповідальності правника.
Різниця між допуском до бару і FLC стосується, зокрема, (1) статусу: інститут FLC, у порівнянні з баром, надає право надавати консультації лише з права тієї юрисдикції, в якій іноземний правник допущений до практики; (2) вимоги складання кваліфікаційних іспитів (наприклад, бар-екзамену): у випадку з FLC такого іспиту складати не потрібно.
Водночас, інші вимоги майже однакові: кандидатам слід довести факт здобуття юросвіти, допуску до практики в іноземній юрисдикції, відповідність особистих якостей тощо. Більше того, деякі юрисдикції вимагають від кандидатів у FLC наявності страхового полісу. В деяких випадках офіційна плата за отримання статусу FLC перевищує плату за складання бар-екзамен).
Окрім цього, статус FLC, як правило, надається на певний строк. Існують й інші обмеження. Так, FLC не вправі представляти інтереси клієнта в суді. Зрештою, цей статус менш престижний, оскільки надає їхнім носіям менші шанси під час працевлаштування, ніж «повноправним американським» правникам.
Порівняння вимог і переваг дозволяє виявити, чому переважна більшість іноземних правників (у разі можливості) віддають перевагу отриманню допуску до бару. Це стосується, наприклад, штату Нью-Йорк, де чинні обидва способи, і в якому вперше в США (у 1974 р.) було запроваджено інститут FLC. Так, станом на 1998 р. у Нью-Йорку нараховувалося лише 277 FLC — іноземних правників 179, а в 2001 р. — дещо більше 300. Як підтверджують цифри, переважна більшість іноземних правників, котрі бажають отримати допуск до юрпрактики в цьому штаті, віддають перевагу отриманню допуску до бару.
Статус FLC – реальна можливість для іноземних правників, котрі планують практикувати «своє» право в США, особливо в тих юрисдикціях, де передбачено тільки такий статус. Водночас, допуск до бару — більш повноцінний спосіб допуску до юрпрактики правника — громадянина іноземної держави.
Залишається альтернативним і дозвіл на зайняття юрпрактикою з обмеженими повноваженнями. Так, скажімо, в штаті Нью-Йорк юриста, який працює в урядовій установі чи «програмі надання правових послуг» (для представлення інтересів клієнтів такої програми), якщо він не «провалив» правничий кваліфікаційний іспит у штаті, може бути тимчасово допущено до практики права строком на 18 місяців.
Останнім часом зросла практична зацікавленість українських правників правовою системою США та американською юридичною професією. Абсолютна більшість зацікавлених віддає перевагу набуттю повноправного статусу «американського правника», зокрема, отриманню права на заняття «практикою права» у штаті Нью-Йорк.
Ще наприкінці 1990-их було висловлено думку про необхідність запровадження інституту FLC у решті юрисдикцій США та уніфікації правил їхнього допуску. Такі зміни значно поліпшили б шанси іноземних правників на допуск до юрпрактики в США та, водночас, краще забезпечили б потреби юридичного ринку в США.
Мультиюрисдикційна юрпрактика
До речі, американські юристи дедалі частіше практикують право в більш ніж одному штаті чи юрисдикції США або за кордоном. Прагнення задовольняти правові потреби клієнтів у будь-якому куточку США чи світу ставить перед системою правового регулювання юрпрофесії в США нові питання: вдосконалення правил допуску до юрпрактики, несанкціонована юрпрактика, правнича етика.
Зазвичай правник вправі займатися «практикою права» лише в тій юрисдикції, де він відповідно ліцензований. Чи означає це, що надати консультації підприємству в штаті Делавер можуть тільки юристи, ліцензовані в цьому штаті (відтак, це не можуть робити юристи юридичної фірми, що базується в штаті Нью-Йорк, якщо вони такими не є)? Як бути з «віртуальною» юрпрактикою — наданням консультацій електронними засобами зв’язку (телефоном, факсом, електронною поштою, в режимі телеконференції)? Чи не порушуватиме українська юрфірма норм юрпрактики в США, якщо надаватиме юридичні послуги клієнту в США?
Це лише низка запитань, які виникають у зв’язку з розвитком так званої «мультиюрисдикційної», зокрема міжнародної, юрпрактики. Запропонувати підходи до вирішення цих та інших питань взяла на себе Американська асоціація юристів (ААЮ).
ААЮ в особі спеціального комітету в звіті 2002 р. відзначила, що «мультиюрисдикційна практика» позначає юридичну діяльність правника в юрисдикції, в якій його не допущено до практики права. Керівним принципом вироблення рекомендацій стало віднаходження балансу між, з одного боку, інтересами штатів у захисті своїх резидентів та системи правосуддя та, з іншого боку, інтересами клієнтів, які функціонують в національній та міжнародних економічних системах, в отриманні ефективного й економного правового забезпечення. На основі цього принципу комісія виробила десять рекомендацій (див. ABA Commission on Multijurisdictional Practice June 2002 Report of the Commission on Multijurisdictional Practice (http://www.abanet.org/cpr/mjp/final_mjp_rpt_6-5.doc).
З-поміж іншого, ААЮ, підтвердивши власну підтримку принципу повноважень штатів у регламентації практики права, внесла зміни до Правила 5.5. «Несанкціонована практика права» Типових правил професійної поведінки. Цим правилом юристові забороняється відкривати офіс чи представляти себе уповноваженим на ведення практики права в разі відсутності допуску юриста до практики у відповідній юрисдикції. Правило також конкретизує випадки, коли юрист, який допущений до практики права в юрисдикції США, може на тимчасовій основі практикувати право в іншій юрисдикції. Зокрема, допускається робота на тимчасовій основі у співпраці з юристом, який допущений в юрисдикції, де ведеться практика, й бере активну участь в представлені інтересів клієнта; надання допоміжних послуг, у зв’язку з очікуваним судовим чи адміністративним розглядом справи в штаті, де юрист допущений до практики чи очікує бути допущеним до практики на засадах pro hac vice чи іншим чином, може бути представлений до представництва інтересів клієнта в суді; представництво клієнта в процесах з альтернативних способів вирішення спорів («ADR»), як, наприклад, арбітраж чи посередництво; ведення не судово-процесуальної роботи, яка виникає в зв’язку з практикою юриста в іншій юрисдикції, де його допущено до практики.
Вироблене комісією рекомендоване «Типове правило про тимчасову практику іноземних юристів» було ухвалене в подібних редакціях у багатьох юрисдикціях США, зокрема, в Нью-Йорку та Каліфорнії.
Підсумовуючи, зауважимо, що український юрист може надавати юридичні послуги в США лише в певному статусі, від якого залежить можливий обсяг таких послуг. Вступ до «бару» надасть йому повноцінний статус «американського» юриста, зокрема право вести справи в суді. Статус іноземного юрконсультанта не дозволить виступати в суді, однак надає можливість надавати консультації з українського права. Якщо ж доведеться одноразово представляти інтереси свого клієнта в суді, то це можна зробити на засадах pro hac vice. Зрештою, практикою допускається тимчасове консультування іноземним правником свого клієнта з «свого права» під час його перебування в США. Зрозуміло також, що особа, яка не є юристом в Україні, не вправі надавати які-небудь правові послуги і в США.
|
