№1(85)
18 січня 2007 року
|
|
Тези до теми: Адвокат Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
1. Потреба об’єднання адвокатів «законодавчо» (тут читай: примусом) як недостатня причина для її реформування. Створюється враження, що потреба об’єднати адвокатів і боротьба за лідерство в цьому процесі „об’єднання” зумовлюють настрої реформації. Варто нагадати, що адвокати, вступивши в адвокатуру, формально й так є членами однієї професії, а єдність (чи його відчуття) не привнесе жоден закон. Законом милим не будеш. Активістам можуть навіть закинути компрометацію ідей ліберальної адвокатури, коли „неслухняних” адвокатів хочуть приборкати самою ж державою, від якої, споконвічно, адвокатура захищала людину й себе. Відтак і спротив адвокатів закономірний. Більше того, наразі держава, по суті, немає належної легітимної причини, аби втручатися в справи адвокатури законодавчим шляхом. обов’язок держави гарантувати право на правову допомогу, на яке адвокатура вже не має монополії, легітимізує участь держави, однак це навряд чи дає підстави адвокатурі вимагати «абсолютного права» на надання правової допомоги. На це не погодиться й вже по суті цілий стан «звичайних» юристів (неадвокатів), які займаються юрпрактикою, число яких і фінансові потужності в кілька разів перевищують число й вплив адвокатів, включно з її «бізнес течією». Самі вони в адвокатуру не вступлять, включення буде неконституційним, а тимчасове включення може обернутися саботажем і повним падінням адвокатури. Зрештою, адвокатам потрібно спочатку об’єднатися самим перед тим, як об’єднувати інших.
2. Регламентація допуску до юридичної професії як сфери практики права та надання правової допомоги як легітимні причини державного регулювання. Претензія на таку регламентацію зумовлена на обов’язок держави гарантувати кожному право на правову допомогу. Адже, врешті-решт, до кого звертається громадянин зі скаргами на дії юриста (в широкому смислі: адвоката, юриста-СПД, судді, прокурора, нотаріуса тощо)? До держави! Й правильно робить, адже кваліфікаційно-дисциплінарні органи певної гілки юрпрофесії (почасти, якщо не завжди) з корпоративних міркувань, якщо не захистять, то не дадуть заплямувати «честь свого мундира». Державі також відповідати за якісний рівень підготовки 50-70 тисяч „юристів”, які щороку поповнюють лави правництва, одержуючи «диплом про вищу юросвіту» у більш як 300 ЮНЗ. Тому допоки в суспільстві не з’явилися відомі шекспірівські заклики, можливо нам краще приступити до регламентації допуску до юрпрофесії, й вже сьогодні подбати про власне майбутнє.
|
