№23(83)
21 грудня 2006 року
|
|
Юридична практика в галузі прав людини Щороку навчальна сесія Міжнародного інституту права людини в Страсбурзі збирає сотні правозахисників Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
«Допоки порушують права людини в якомусь куточку планети, миру на землі не буде», – говорив 10 років тому французький правознавець, суддя і розробник Загальної декларації та Європейської конвенції прав людини Рене Кассен.
Здавалося б, за кілька десятиліть ми стали жити краще. Тоталітарні держави в Європі перестають існувати. Але на Землі, якщо слідувати думці пана Кассена, й далі неспокійно: і досі триває порушення прав людини, зокрема, в Європі. Цей висновок зроблений за статистикою заяв до Європейського суду з прав людини (Суд). Наприкінці 2006 р. більше 90 тисяч заявників – саме стільки заяв знаходиться на розгляді Суду – вважають, що держави Європи порушують їхні права та основоположні свободи. І кількість заяв щороку стабільно зростає.
Й хто, якщо не юристи здатні прояснити (чи ж навпаки) проблему ефективності захисту прав людини, зокрема, зважаючи на те що судовий їх захист визнається найбільш ефективним.
У такому контексті більше 300 прихильників прав людини з усіх куточків світу щороку стають слухачами Міжнародного інституту прав людини. Його засновано на кошти Нобелівської премії миру, присудженої Рене Кассену.
Щороку в Страсбурзі
Літній курс Інституту вважається найпрестижнішою у світі літньою школою з прав людини. «Цьогорічний курс нічим не відрізняється від торішнього», – каже генеральний секретар Інституту професор права Університету Сорбони М. Жан-Франсе Флос (Flauss). Ретельно відібрані учасники впродовж чотирьох тижнів щодня, крім вихідних, на ранішніх та обідніх сесіях поглиблено вивчають системи захисту прав людини (європейська, інтер-американська, африканська, система ООН). Вони також навчаються за спеціальними програмами з окремих напрямів прав людини. Слухачі, особливо ті, які викладають або досліджують права людини, мають змогу, водночас, пройти додатковий поглиблений курс з прав людини. Цьогорічна ж загальна тема вже 37 літньої сесії – „Міжнародний захисті права людини та прав жертв”.
Програма доволі інтенсивна і вимоглива. Наприкінці слухачі складають тест. І на тих, хто у виразі «літня школа» акцентує на слові «літня» (читай «відпочинок»), може чекати розчарування. «Цьогоріч 65 слухачів не склали тест», – каже один із організаторів. Вони задовольнилися лише «сертифікатами про відвідування». Слухачам слід було правильно відповісти на 12 з 20 запитань тесту. Інші 263 осіб отримали «сертифікат про закінчення курсу». Серед них і шестеро українців: окрім автора, це – Галина Глиз, Кирило Легких, Інна Нечаюк, Марина Томашевська, Юлія Санченко.
Дипломанти
Були й двоє особливих випускників: ті, що за окремим конкурсом здобули дипломи Інституту. Їм довелося складати складніший тест, а відтак, додаткові письмовий та усний іспити перед поважною за складом комісією. Обидві представниці прекрасної половини приїхали з Угорщини. Перша – це Аніко Рейс (Reisz), викладач міжнародного права з Мішкольца, інша – росіянка Анна Огородова, випускниця Центральноєвропейського університету.
Цікаво, наразі єдиним українцем з-поміж дипломантів престижного Інституту (а диплом з 1971 р. здобуло дещо більше 150 спеціалістів) є Сергій Чорний. Це відбулося у 1994 р. А сьогодні пан Сергій – один із найуспішніших українських юристів, міжнародний партнер (співвласник) ЮФ «Бейкер і Макензі». На початку 1990-их рр., каже Сергій Чорний, він серйозно займався правами людини. Отриманий диплом став не лише простим папірцем, він констатував його вміння «аналізувати різні документи, працювати як юрист-міжнародника». «Хоча я сьогодні практикую господарське право, займаюся міжнародними трансакціями, фінансами і ринковим капіталом, не виключаю, що одержаний досвід у галузі публічного права прав людини знадобиться. Тим паче, що нинішні рішення європейських інституцій, навіть у сфері господарських відносин, безпосередньо пов’язані з правами людини», – додає пан Чорний.
Слухачі – практики прав людини
Поглибивши свої знання, підвищивши кваліфікацію, почасти з наснагою, слухачі повертаються додому, аби продовжити втілювати мрію здійснення прав людини. Кілька слів про непересічних цьогорічних слухачів курсу.
Значна частина з-поміж більш ніж 300 слухачів, які репрезентують усілякі напрями сфери практики прав людини, – це юристи-практики, але не тільки. Наприклад, Янг-Хван Лі (Lee) з Південної Кореї працює на керівній посаді в громадській організації, котра опікується поліпшенням ситуації з правами людини в Північній Кореї, а також «перебіжчиків». Американець Гері Бальтцель (Baltzell) зі штату Індіана, який, до речі, за нашими спостереженнями, не пропустив жодного заняття, включає тему прав людини в своє шкільне викладання. Салі Ефе (Efe) колись працював у Страсбурзькому Суді, а нині займається приватною практикою в Туреччині, країні, щодо якої, за даними Суду, найчастіше виносяться рішення про порушення Конвенції. Росіянка Ольга Щуковска (Щуковская), к. ю. н. і лауреат диплома Інституту, є юристом-правозахисником і веде справи в Страсбурзькому суді. Барат Раж Шарма (Sharma) з Непалу очолює благодійну організацію “GONESA”, яка допомагає бідним людям цієї країни. Леван Папіашвілі з Грузії працює в департаменті Міністерстві юстиції в Тбілісі, відповідальному за виконання рішень Європейського суду. Саме від таких слухачів й залежить доля здійснення прав людини.
Випускники Інституту 2006 р. зліва направо: Янг-Хван Лі, Гері Бальтцель, Салі Ефе, Ольга Щуковска, Барат Раж Шарма, Леван Папіашвілі
Нерідко випускники школи повертаються. Часом вже зі своїми студентами. Так, наприклад, разом із професором Ричардом Верчесом (Verches) приїхало з десяток студентів права та політології Університету Каліфорнії (UCLA). У 1990 р. його було удостоєно диплома Інституту, він працював 6 років в ООН в офісі Комісії з питань біженців. Згодом він повернувся до США, де працював в бізнес-структурах – перед тим як знову повернутися до публічної діяльності. Сфера прав людини, підготовка, здобута в Інституті, каже пан Верчес, стала інструментальною в досягненні успіхів у його професійній кар’єрі.
Викладачі
Ретельно відбирають і викладачів. Переважно це - відомі вчені, функціонери міжнародних організацій та судді. Цьогоріч серед них і колишній голова Інтер-американського суду з прав людини, а нині професор Антоніо Кансадо Тріндейд (Trindade), діючі судді Європейського суду з прав людини Інета Зіемеле (Ziemele) та Ніна Вайич (Vajic), професори Тео Ван Бовен (Van Boven) та Джім Мардок (Murdoch) та чимало інших відомих та маловідомих імен.
Слухачі мають можливість поспілкуватися з викладачами й в неформальній обстановці, зокрема, під час пікніка на галявині біля будинку Інституту.
Курси стають унікальним форумом прав людини. Спілкування ж на спільні теми ще більше надихає відчуття спільної причетності до благородної справи.
Відчуття спільності
Попри строкатість походження слухачів курсів, спільність більш ніж відчувалася. Спільність, передусім, у зацікавленості в правах людини та їх реалізації.
Під час сесії мала місце подія, яка допомогла ще разючіше відчути цю спільність. Пригадується, як під час одного з десятків обідів автор цих рядків розмовляв з колегою з Лівану. Говорили про те, як відпочивають юристи, і я запитав його про його улюблений спосіб відпочинку. Майже не замислюючись, він сказав: «Проводити час зі своєю родиною».
Днів через десять один із найактивніших колег збирав підписи під листом до керівництва Ради Європи. Ті, хто підписався, висловлювали стурбованість військовим конфліктом у Лівані (тоді він саме розпочався), а приводом до написання листа стала смерть сестри одного з наших колег. І це був саме той колега, з який я розмовляв. Висловити співчуття не було можливості, позаяк він терміново повернувся додому. Але всі ми співчували йому, що нас ще більше зближувало. Зближувало в тому, в чому ми спільні –людяність. В тому, що закладає, з-поміж іншого, основу прав людини.
Персоналія в праві: Рене КАССЕН (1887-1976) - французький правознавець, професор Паризького університету (1929-1960, з перервою), суддя, почесний доктор багатьох університетів
- тяжко поранений під час Першої світової війни, демобілізований як інвалід; звідси й рішучість у відстоюванні прав інвалідів, солдат і жертв війни
- 1940 р. залишив Францію й переїхав до Лондона, де став міністром юстиції в уряді Шарля де Голля у вигнанні. У 1942 р. засуджений маріонетковим французьким урядом до смертної кари in absentia
- Ініціатор створення ЮНЕСКО, член (1946-1971) й віце-голова, голова Комісії з прав людини (1955-1956)
- Головний розробник і автор тексту Загальної декларації права людини ООН 1948 р., розробник Європейської конвенції прав людини 1950 р.
- Член Міжнародного суду ООН (1950-1960); віце-президент (з 1955) і президент Європейського суду з прав людини (1965-1968)
- Лауреат Нобелівської премії миру (1968), на кошти від якої заснував Міжнародний інститут прав людини
Міжнародний інститут прав людини - Заснування: 1969 р. Рене Кассеном на кошти одержаної ним Нобелівської премії миру з нагоди 20-річниці Загальної декларації прав людини
- Членство: більше 300 індивідуальних і колективних
- Місцезнаходження: Страсбург, поблизу Ради Європи та Європейського суду прав людини
- Лінк Інституту та щорічного літнього курсу: www.iidh.org
|
