|
Законодавча перспектива реформування нотаріату: йдемо назад? Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Даний законопроект можна сміливо назвати чималим кроком назад у реформуванні українського нотаріату, який матиме (в разі його затвердження парламентарями) руйнівні наслідки як для нотаріальної системи, так і для суспільства в цілому.
Як відомо, понад десять років нотаріальна спільнота України очікує на запровадження єдиного нотаріату. Не випадково подолання традиційного розмежування на державних та приватних нотаріусів до останнього часу декларувалося всіма поданими на розгляд Верховної Ради України законопроектами, що передбачали реформування нотаріату. Відтепер – із появою законопроекту за поданням Валерія Бондика та Ігоря Алексєєва, а також попередньої реакції народних депутатів на даний проект – перспективи реформування вітчизняного нотаріату вже не здаються такими безхмарними.
Схоже, і цього разу законодавець замість розробки чіткої стратегії розвитку нотаріату ризикує опинитися в полоні популістських «прожектів», вкотре закладаючи правове підґрунтя невпевненості приватних нотаріусів щодо перспектив розвитку обраного ними фаху.
Насамперед, кидається в очі відверта необізнаність ініціаторів законопроекту із поточним станом справ у нотаріаті. Вони оперують узагальненим терміном „нотаріат”, який не відповідає фактичному стану речей. До прийняття нового закону про нотаріат, існує державний та приватний нотаріат, чого автори законопроекту або не знають, або не хочуть знати.
Відповідно до одного із формулювань резонансного проекту, «плата приватному нотаріусу зараховується до його доходів». Між тим, згідно із чинним законодавством приватний нотаріус не займається підприємницькою діяльністю, – отже не може отримувати доход.
Законопроект пропонує покласти на приватного нотаріуса стягнення державного мита, залишивши при тому чинною норму стягнення плати за домовленістю, але не нижче ставки державного мита. Водночас, як відомо, Указ Президента України „Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 року встановлює, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.
Відповідь на логічне запитання: «а як за даних умов заробляти приватним нотаріусам на життя?», вочевидь, меш за все турбує авторів законопроекту. Не більше вони, судячи з усього, переймаються і тим, хто у такому разі візьме на себе обов’язок утримання робочих місць приватних нотаріусів. Можна, звичайно їх традиційно «повісити на шию» державі, віднайшовши ще один канал переобтяження видаткової частини держбюджету.
У такому разі залишиться тільки одне запитання: а навіщо? Адже, з одного боку, загальновідомим є доволі жалюгідний стан переважної більшості державних нотаріальних контор. А з іншого боку, – приватні нотаріуси наразі (окрім утримання своїх робочих місць) за власний кошт забезпечують функціонування державних реєстрів, сплачуючи відповідні податки із плати за вчинення нотаріальних дій.
Чого намагаються досягти цим законопроектом його ініціатори – невідомо. Але вже сьогодні можна спрогнозувати його наслідки – це руйнування системи приватного нотаріату, а також посилення незадоволення в суспільстві, оскільки приватні нотаріуси будуть змушені щонайменше вдвічі збільшувати плату за свої послуги. Цілком природно, що із вимушеним подорожчанням послуг приватних нотаріусів, населення буде масово звертатися до державних нотаріусів, поповнюючи чималі черги і посилюючи державний монополізм у цій сфері.
Складається враження, нібито автори вищезгаданого проекту найбільше переймаються перспективою поповнення державного бюджету протягом найближчої перспективи. Шкода тільки, що далі від неї вони бачити не хочуть, оскільки мислять вони все ще категоріями дня учорашнього.
|
