№19(79)
12 жовтня 2006 року
|
|
Передумови конституційних криз у сучасній Україні Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Передумовами нинішнього президентсько-прем’єрського протистояння є українська традиція «з прем’єра у президенти», конституційно закріплений дуалізм виконавчої влади й відомий зміст тактичного і стратегічного політичного суперництва за політичну та економічну владу в країні.
Чи здатна судова влада розв’язати системні протистояння, – виясниться згодом. Наразі ж прогресивний іноземний досвід і здоровий глузд свідчить: судді не гасять розбурханої політиками пожежі, а лише можуть її дещо пригасити чи, навпаки, образно кажучи, докинути пального. Юристи ж мають шанс над чимось «ламати собі голову» (за рахунок платників податків чи приватних економічних інтересів), а політики пересвідчитися, що на юриста варто вчитися, а не лише мати диплом. І, можливо, більше піклуватися про спільне благо.
Система «з прем’єра в президенти», коли наступним Президентом країни стає колишній прем’єр-міністр, стала українською політичною традицією. Напрацювавшись (тим паче прем’єром), кожна людина прагне спокою. Проте амбіції пошани і бажання віддячити лоялістам надихають на нову висоту: посаду Президента. Відтак, і роботи менше (за прем’єрську) й місія «батька нації» та арбітра – приємніша. Майстер Булгакова (читай, сам письменник) не випадково знайшов спокій, примиривши Ісуса та Понтія Пілата та давши себе отруїти.
Але життя інших триває. Кажуть, другий Президент країни, коли творили конституційну модель 1996 р., відмовився очолити виконавчу владу. Так, облишивши американську модель єдності виконавчої влади й перейнявши французьку дуалістичну модель, було закладено основи нинішньої кризи, поглибленої реформою 2004 р. Її непродуманість, політичне протистояння і проріхи «післяпомаранчової епохи» зумовила нові суперечності, відтак, і протистояння.
Прагнення бути владно першим (таке у французькій мові значення має слово «прем’єр») спричинило перевірку підпорядкованості вертикалі виконавчої влади. Зокрема, щодо питань призначення і підзвітності голів місцевих держадміністрацій (за ст. 118 Конституції Президентом за поданням КМ України), контрасигнування актів Президента (щодо повноважень РНБО, призначення і звільнення глав диппредставництв, надзвичайного стану, утворення судів), деталізації повноважень (проекти Закону України «Про КМ» тощо). На часі й інші питання, й відтак протистояння.
Частину розбіжностей доведеться розв’язувати КС України. Проте надії на КС завищені. У його складі, вважають обізнані скептики, небагато професіоналів-конституціоналістів. Оптимісти ж вважають, що саме судді КС нарешті найкраще за інших можуть показати приклад власної незалежності. Наразі не зрозуміло чим розпочне своє друге десятиліття гарант верховенства Конституції та права.
Проте одне таки зрозуміло: Суд лише тлумачить Конституцію, а не змінює її, відтак, системних проблем не вирішує.
Суд, попри колегіальність, усвідомлює відповідальність. Авторитетні вітчизняні юристи переконливо довели, що конституційна реформа 2004 р. хоча і діє, проте може вважатися юридично нечинною. Втім подання на предмет її конституційності так і не було. Якщо і коли Суд його отримає, він, не виключено, прагнутиме відсторонитися від проблем, адже сам їх не створював. Мовляв, питання це політичне, а не юридичне.
Політичні протистояння часто нагадують перетягування канату. Політики захоплююче змагаються, навіть не задумуючись про його долю (в нашому випадку – права)
Буде жаль лише, що в будинку українського конституціоналізму зацементують «неправові» цеглини, а точніше цілий «поверх». Формалісти це заперечать, бо, скажуть, такого Суд не встановлював. Ті ж, хто дивляться у суть речей, матимуть ще один юридичний привід для песимізму: історія українського конституціоналізму підтвердила, що в країні діє не верховенство права, а політики. Зрештою, людям властиво помилятися (держоргани теж людські установи), а чи виправлятися – покаже час.
Проте спроби виправлятися вже є. Говорять про «зачаття» нової конституції. Президент створив комісію, днями відомий юрист-регіонал уперше переконував, що рано чи пізно ми до цього прийдемо. «За» й ті, що поза парламентом. Ідея другого шансу зваблива. Лише консервативна професура права застерігає утриматися. Проте, мабуть, її знову не питатимуть, покличуть тільки закріпити думки тих, хто при владі, та тих, хто до неї прагне. Зрештою, історія повторюється, навіть юридична. Шкода, втім, якщо в Україні не утвердиться ідея права в частині правопевності (стабільності) як неодмінної складової його суті. А якщо нема правопевності, то й конституційні кризи в країні неминучі.
|
