|
Європейський суд з прав людини: репортаж зі Страсбургу Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Страсбург, французьке місто з німецькою назвою в серці Ельзасу, нині називають столицею Європи і прав людини. Тут засідає Європарламент Євросоюзу (732 депутати з 25 країн) (http://www.europarl.europa.eu), який став символом мирного об’єднання народів Європи в 1979 р. Тут знаходиться і створена в 1949 р. Рада Європи (http://www.coe.int, http://www.coe.kiev.ua), членом якої Україна стала у 1995 р., її головні органи: Кабінет Міністрів (http://www.coe.int/t/cm), Парламентська асамблея (http://assembly.coe.int) та Європейський суд з прав людини (далі – Суд) (http://www.echr.coe.int), про візит до якого ми й розповімо.
Із зали Суду
Цього дня Суд виголошував довгоочікуване рішення у справі «Яллох проти Німеччини» (див. № 13 «Юр.газети»). Зареєструвавшись як відвідувач, я з групою колег пройшов «охоронні редути» й опинився у холі Суду. У коридорі символічно прозорого будинку зібралися преса і відвідувачі.
Аби потрапити до Суду, потрібно пройти «охоронні редути»
Головне дійсно відбувалося у просторій судовій залі. Півколом стоять 49 крісел для суддів, 33 – представників сторін і 260 – відвідувачів. Фотографування і відеозапис у залі заборонено (хоча працює камера, очевидно, адміністрації Суду). Троє жінок поперед відвідувачів – це представники від Німеччини в справі. Серед них – одягнута в чорний костюм на білу сорочку – це доктор Альмут Віттлінг-Фоґель, уповноважений Німеччини у справах з прав людини. Посередині розмістилися технічний персонал або секретарі засідання. Зліва – двоє чоловіків – це представники заявника Ульріх і Андрій Буші. (Не звичне для німця ім’я «Андрій», а не «Андреас», як, згодом виявиться, не випадкове: Андрій є українцем за матір’ю.) Всі в очікуванні суддів.
Нарешті. Відчиняються двері, й крізь них бачимо кількох осіб у мантії. Усі відвідувачі за винятком однієї літньої людини піднімаються. Двері знов зачинаються, але всі лишаються стояти. «Ще не час», – каже старший чоловік. І ось через кільках хвилин із дверей виходить інший чоловік у строгому костюмі й, пройшовшись майже до половини залу з боку крісел суддів, проголошує: «Ле кур» (французькою «суд»). З відчинених дверей виходять двоє суддів, які, пройшовшись, займають крісла посеред столу. Деякі присутні видимо розчаровані, оскільки очікували побачити 17 суддів Великої палати Суду.
Суддя строгим голосом із німецьким акцентом зачитує рішення Суду. Ульріх і Андрій Буш вітально пожимають один одному руки: вони виграли справу, розгляд якої, включно з національним рівнем, тривав майже 12 років. Після виголошення рішення вони отримують його текст у конверті.
«Чи знали ви про рішення Суду до його оприлюднення?», – запитую їх опісля. «Звісно, ні», – відповідає Андрій. І він прямо переді мною відкриває конверт із рішенням. «Ми вперше тут перед вами бачимо рішення суду», – перегортаючи сторінки рішення додає молодий адвокат (повністю інтерв’ю див. №14 «Юр.газети»). Невдовзі після оприлюднення рішення та прес-реліз з’являється на офіційному сайті Суду.
Андрій (справа) та Ульріх Буші, представники заявника в справі Яллоха, уперше відкривають рішення Суду перед об’єктивом камери
«Рішення Суду ми виконаємо», – говорить д-р Віттлінг-Фоґель про наслідки розгляду справи. Віднині раніше законна практика владних органів усіх майже всіх країн Європи, що суперечить Конвенції, має змінитися.
Суд у Палаці прав людини
Суд є творінням Ради Європи. Метою РЄ є досягнення більшої єдності між її державами-учасницями. Забезпечення і подальше здійснення прав людини та основних свобод, задля чого в 1950 р. було підписано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (чинна з 1953 р.), уявляється одним із засобів досягнення цієї мети. Відповідно до Конвенції та задля її забезпечення й було створено Європейський суд з прав людини, який функціонує на постійній основі. Фактично з часом діяльність Суду дозволила говорити про Конвенцію як про перший міжнародний документ, який реально (зокрема, в судовому порядку) гарантує забезпечення основоположних прав та свобод, визначених у Загальній декларації прав людини ООН (1948 р.).
Суд мав дві дати народження. Він розпочав свою роботу в 1959 р. Відтоді діяв незалежно і паралельно поряд із заснованою у 1954 р. Європейською комісією з прав людини. В 1993 р. було вирішено об’єднати ці дві установи й створити новий Європейський суд, який почав діяти з 1 листопада 1998 р.
Будинок Суду нагадує пришвартований корабель (у прибудові кабінети 46 суддів, більше 400 юристів, секретаріату, персоналу)
Нині Суд – самостійний орган, який фінансується з бюджету Ради Європи.
Суд розміщений у побудованому в 1991-1994 рр. англійський архітектором Ричардом Роджерсом Європейському палаці прав людини.
Символічно прозорий будинок палацу нагадує великий корабель, пришвартований до берегу річки Ілл. Дві зали Суду уміщено в два округлі приміщення, які зовні спадають на два широких барабани, покритих сталлю. Хол будинку своєю округлою формою сполучає два «барабани». (Саме вид на останні та хол – найбільш поширені фото будинку Суду). Кабінети службовців Суду розміщені в прибудові позаду, що завершується терасою уздовж річки. Прибудову збільшили через потребу в додаткових приміщеннях для нових суддів і персоналу після приєднання до РЄ країн із «пострадянського табору». З палацу відкривається чудовий вид будинку Європарламенту, фасад якого відбивається у воді на з’єднанні річок Ілл і каналу Марн-о-Рейн. Хто знає, можливо, одного дня й ці дві установи об’єднаються.
А судді хто?
Станом на липень 2006 р. Суд складався з 45 суддів (одного ще мають призначити), які є громадянами держав-членів РЄ. З 45 суддів – 13 жінок. Більшість суддів 1940-1950 рр. народження. Найстарший за віком суддя, мальтієць Джованні Бонелло (1936 р.н.), нещодавно відзначив своє 70-річчя. Йому, відтак, доведеться піти у відставку в зв’язку з досягненням граничного віку (проте лише після обрання заміни: судді обіймають посаду до заміщення).
Наймолодшою суддею є 35-річна латвійка Інета Зімеле (1970 р.н.), яка на два місяці старша від своєї литовської колеги. Практично всі судді Суду в минулому обіймали суддівські посади та/або були викладачами (професорами) права. Й нині чимало з них викладають. Кількох суддів нам поталанило послухати під час викладання в Міжнародному інституті прав людини ім. Рене Касена.
У відставку вже в кінці серпня цього року піде Луціус Кафліш (швейцарець від Ліхтенштейну), в 2007 р. – голова Суду Луціус Вільдхабер (Швейцарія), Лукіс Лукаідес (Кіпр).
Українському судді Володимиру Буткевичу нещодавно виповнилося 60 років (з чим його щиро вітаємо!).
З Україною пов’язана доля кількох суддів. Станіслав Павловський (Молдова) юросвіту здобув у Харкові, суддя з Італії Владіміро Загребельський має українське ім’я (в інтерв’ю зізнався, що його прабатьки на початку ХХ ст. виїхали з царської Росії до Італії, де й оселилися).
Суддя Владіміро Загребельський – італієць, але з українським ім’ям
Судді не можуть займатися ніякою політичною, адміністративною чи професійною діяльністю, несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов'язків на постійній основі.
Судді, на 6 років із правом одного переобрання, обираються ПАРЄ від кожної держави-члена РЄ більшістю голосів із 3 кандидатів, представлених державою.
Судді не вважаються представниками своїх держав. Вони повинні бути незалежними, й такими себе почувають. «Мені ніхто не телефонує з Риму й не говорить, яке я маю приймати рішення», – каже суддя Загребельський. І додає: «Я сплю спокійно».
«Українські» заяви і справи
Який українець нині не загрожує поскаржитися до Євросуду. Суд втім уже «завалений» заявами і справами. На вересень 2005 р. із 82 100 заяв розгляд 7 150 тривав більше трьох років, річну «заборгованість» мали 27 200 заяв. Й це при тому, що кількість заяв зростає. Очікується, що кількість заяв, які надійдуть до Суду до 2010 р., складатиме 250 000.
Кількість заяв від України складала 6% від загальної кількості. Для порівняння: Італія – 4%, ФРН і Франції – 5%, Польща – 11%, Румунія – 12%, Туреччина – 13%, Росія – 17%. Рішення проти цих шести держав склали більше 60% усіх рішень.
За даними Суду, в 2005 р. Україна посідала друге місце за кількістю винесених проти неї справ: 120 (10.86%) – після Туреччини: 290 (26.24%). Далі йшли: Греція – 105 (9.5%), Росія – 83 (7.5%) та Італія – 79 (7.15%).
За оцінкою Лорда Фулфа, який на запит РЄ опублікував у 2005 р. спеціальне дослідження діяльності суду, Суд «може потонути від власного успіху», якщо механізм розгляду справ не буде реформовано. Це, зокрема, передбачено підписаним у 2004 р. 14 Протоколом до Конвенції. Очікується, що заяви і справи розглядатимуться швидше.
На завершення додамо, що в Страсбург варто приїхати не тільки, аби відвідати Суд чи європейські установи. Тут є ще чимало цікавого. Другий після Сорбони за значенням французький університет, на славетному юридичному факультеті якого ще в 1770 р. навчався Гете. Й катедра «Нотре-Дам», побудована в 1190-1439 рр., яка свого часу була найвищою в Європі (142 м). У катедри лише одна башта (іншу не добудували); місцеві жителі люблять говорити, що так катедра нагадує лебідку – символ вірності. Певно, міста, більш вірнішого справі здійснення прав людини, й такого де б реально відчувався дух прав людини, нині в світі важко віднайти.
Євросуд: 5 промовистих фактів - Суд – 46 суддів, більше 400 юристів, інший персонал.
- Рішення оприлюднюються в Інтернеті після виголошення і доступні через базу даних «HUDOC» (http://cmiskp.echr.coe.int).
- У 2005 р. «проти» України винесено 119 рішень (10.86%) – 2-е місце після Туреччини (290; 26.24%).
- Річна зарплата судді – 198 349 євро; не оподатковується. Бюджет Суду 2006 р. – 44 млн 189 тис. євро.
- (Не факт, але промовистий) До 2010 р. кількість заяв до Суду може зрости до 250 тис. Суд реформується
|
