|
«Перш ніж кудись прямувати, слід зупинитись і подумати…», – Богдан ЛЬВОВ, суддя Вищого господарського суду України, – про перебіг та обрії судової реформи в Україні
- Останнім часом багато говорять про корупцію в судовій системі. Якими, на вашу думку, є механізми боротьби із цим доволі загрозливим явищем?
- Заперечувати наявність корупції в судовій системі було б смішно. Втім, не можна розглядати цю проблему ізольовано. Неможливо побороти корупцію виключно у судовій системі, не подолавши корупцію в державі в цілому.
Тут потрібен системний підхід. Має розглядатися не лише «суд і боротьба в суді» заради абстрактної справедливості. Адже кінцевим результатом в суді є законне, обґрунтоване рішення. Рішення, яке апріорі не буде влаштовувати 100 відсотків учасників судового процесу. Безумовно, комусь з учасників доведеться поступитися якимись своїми інтересами.
До уваги слід брати і державу Якщо ми хочемо перемогти корупцію, – маємо зробити спочатку невигідним пошук альтернативних шляхів виграшу процесу як з боку особи (фізичної чи юридичної особи), так і з боку держави або конкретних посадових осіб. Адже будь-які висловлювання посадових осіб щодо так званих «державних» інтересів у судовій справі, а інколи й прямі вказівки чиновників щодо бажаного для них рішення є прямим тиском на суд. Водночас, суддя, який піддається подібному тиску, явно здійснює корупційне діяння.
- Поборники судової реформи вважають одним із радикальних засобів боротьби із корупцією заходи із посилення дисциплінарної відповідальності суддів. Чи потребує, на вашу думку, дана сфера реформування?
- Дана проблема є і вона гостро поставлена. Однак виділимо тут два аспекти: перший – із неправомірними рішеннями треба боротися; другий – суддя має право вираження власної думки, і це є, по суті, гарантією його незалежності. Вираження думки, оформленої судовим рішенням – є нічим іншим як незалежністю суду. І заганяючи всіх під одну планку, позбавляючи суддів вибору у прийнятті рішень, ми прирівнюємо їх до машинно-рахункової техніки.
- Наскільки нам відомо, закон уповноважує суддю приймати своє рішення на підставі закону та згідно із його «внутрішнім переконанням». Чого, на вашу думку, в прийнятті рішення має бути більше – закону чи переконання судді?
- Можу нагадати формулювання Закону: «суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону» (п.6 ст.14 Закону України «Про судоустрій» – Ред.). Судіть самі.
Ви маєте зрозуміти: я не захищаю право суддів на прийняття неправомірних рішень. На мою думку, нині діючий механізм просто вже надає можливість боротьби з фактами прийняття неправомірних рішень. Є лише питання щодо ефективності його використання. Навіщо ламати механізм, котрий можна ще налагодити, – без особливих гарантій щодо якості нового?
Але ж він не спрацьовує. Коли говорять про механізм, мають на увазі увесь процес – від початку до його завершення.
- Ніхто й не заперечує проти запровадження певних удосконалень. Але пригадайте – далеко не все із раніш скасованого було поганим. Колись давно у суддів була вища наглядова функція, коли рішення могло бути опротестоване головою суду до вищестоящого суду. В наш час це визнане неправильним, неєвропейським. Однак раціональне зерно в цьому було, особливо на рівні загальних судів у випадках, коли в особи бракувало часу на захист своїх прав у вищих судових інстанціях.
- Свого часу багато писалося про так званих судових інспекторів, посади яких планується запровадити відповідно до судової реформи? Наскільки подібне нововведення ви вважаєте доречним?
- Наразі дійсно обговорюється концепція, котра передбачає запровадження посад судових інспекторів, – здається, один інспектор на 250 суддів. А може не слід поспішати із визначенням пропорцій? Може є сенс на експериментальних засадах прикріпити до Вищої кваліфікаційної комісії одного – двох інспекторів і придивитися якийсь час до наслідків, перш ніж закладати прецедент на нормативному рівні. Адже йдеться про посередницьку ланку, створення котрої вимагатиме налагодження необхідних механізмів та взаємодій, визначення їх на нормативному рівні із відповідним переглядом текстів цілої низки законів та підзаконних актів.
На мою думку, судова система в принципі сама по собі не налаштована на укриття корупціонерів-суддів у своїх лавах. До того ж, створення ще одного контролюючого органу із правом витребування матеріалів справи, на мій погляд, лише заважатиме швидкому й ефективному розгляду справи.
- А як ви ставитесь до перспективи ліквідації господарських судів. Ваші аргументи за і проти?
- Мені ця проблема також ввижається дещо надуманою. Чим нам заважає господарський суд як такий? Вивіска заважає?
Між тим суддю не можна звільнити без працевлаштування, а це значить що подібне рішення передбачатиме працевлаштування суддів господарських судів у загальних судах. Другий момент, – кількість справ від ліквідації господарських судів також не зменшиться. Отже, у цивільних судах потрібно буде збільшити кількість суддів. Де їх брати? В більшості їх візьмуть звідси ж. На рівні суддів, а не суддів, котрі обіймають адміністративні посади, нічого не зміниться. Якщо ж ми хочемо змінити осіб на адміністративних посадах, то про це й треба відкрито говорити.
Придивіться – більшість рішень, представлених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, належать саме господарським судам. Вони до цього виявились більше готовими, інформаційно, в першу чергу. Я, може, скажу дещо крамольно, але якби в Україні господарських судів не було б, як-то в Німеччині, не думаю, що це було б руйнівним для нашої держави. Все питання в тому, що в Україні господарські суди існують, і робота в них є налагодженою.
Наразі, мабуть, не дискутується лише перспектива існування загальних судів. Адміністративні суди «штормить», хоча вони ще й не запрацювали, господарські суди планують поставити на перехідний період. Військові, які розглядали досить велику кількість справ, обрізали до потворного вигляду, в тому вигляді, в якому вони зараз залишились, їх необхідність поставлена під сумнів.
- Ваше ставлення до інституту присяжних засідателів?
- Моє ставлення до інституту присяжних засідателів є цілком позитивним, але не на даній стадії розвитку нашої держави.
- Чому?
- А тому, що жити в суспільстві і бути незалежним від нього неможливо. Ми маємо недавній досвід – народні засідателі, про котрих встигли трошки забути. Якщо професійний суддя налаштований на якісний розгляд справи, плюс – він має певну відповідальність в разі ухилення від правильного розгляду справи, а також певні гарантії захисту. Присяжні засідателі цього не матимуть, як і не матимуть належного стимулу.
Що значить вирвати юристів з їх адвокатських контор і використовувати як присяжних? Ну, вони можуть в якості піар-кроку піти до суду. Але ж вони не зможуть на рік закрити бізнес і сидіти в суді. Питання – хто буде присяжними засідателями.
Ще один момент – хто і як компенсує присяжним втрачену вигоду під час судового процесу? Хто є готовим захистити присяжних від зовнішнього впливу? Саме цей момент гостро стоїть, оскільки на присяжного набагато легше вплинути, ніж на суддю.
- Ваші рецепти щодо посилення ефективності виконань судових рішень?
- На мою думку, почати слід із перших осіб держави. Усі, хто наразі декларує необхідність запровадження судової реформи, мають на власному прикладі продемонструвати повагу до судового рішення як такого. Жоден посадовець не має права шокувати громадськість своїми сумнівами щодо правомірності рішення суду, яке набуло законної сили, а тим більше – його не виконувати.
- Якими ж, на вашу думку, мають бути перші п’ять кроків судової реформи?
- Перш ніж кудись прямувати, треба зупинитись і подумати, куди ж ми прямуємо. А потім – чи хочемо ми взагалі туди йти? Тобто почати слід саме із зупинки. Говорять, що нібито вже багато думали, «моніторили». Але ж чимало рішень, уже прийнятих, – встигли й відмінити.
1 вересня на нас чекає наступний переломний етап. Теоретично до цієї дати мали б запрацювати адміністративні суди у повному обсязі. Добре, що формулювання законів дозволяють судам ще працювати у попередньому вигляді, однак законодавець вкладав інше значення в цю норму. У 1996 р. нам потрібні були Вищий апеляційний, Вищий касаційний суди, наразі потрібні Вищий цивільний, Вищий кримінальний суди тощо. Вирішувати, на мій погляд, доречніше на зупинці. Судова система не випадково є найконсервативнішим державним інститутом. Її непідвладність швидкоплинним тенденціям дозволяє судам діяти незалежно від впливу зі сторони. В моєму розумінні, це позитивна консервативність.
Другим кроком – маємо визначити, чого ми хочемо від судової системи. Якою має бути модель ідеального суду? Я не маю на увазі мету. Мету за будь-яких обставин ми пов’язуємо із боротьбою за справедливість, за людину, за громадянина. Між декларування цілі та її досягненням – велика різниця.
Третій крок – визначити механізми досягнення мети.
Наступним кроком – слід розписати шлях до мети у часі. Повинна бути ясність щодо послідовності змін та очікуваних результатів за етапами.
Судова реформа не має обслуговувати чиїсь монографії. Вона має працювати – на користь людини і держави.
Розмову вели
Андрій ОСМОЛОВСЬКИЙ,
Ірина ПІЗИК, «Юридична газета»
ПЕРСОНА:
Львов Богдан Юрійович
Суддя Вищого господарського суду України
Народився 28 вересня 1967 р. у м. Запоріжжі.
У 1989 році закінчив військово-юридичний факультет військового Червонопрапорного інституту Міністерства оборони СРСР.
1989-1992 – начальник канцелярії військового трибуналу Київського військового округу;
1992-1998 – суддя військового суду Київського гарнізону;
1998-2001 - суддя військового суду Центрального регіону України;
2001-2004 - суддя Київського апеляційного господарського суду;
з липня 2004 - суддя Судової палати з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, Вищого господарського суду України.
Освіта – вища юридична.
Має перший кваліфікаційний клас судді.
|
