№15(196)
14 квітня 2009 року
|
|
Інформація про особу
Кілька днів тому один мій знайомий знайшов у своїй поштовій (не електронній) скриньці лист без зворотної адреси, в якому було зазначено ім’я користувача і пароль до чужого аккаунту в популярній соціальній мережі. Доброзичливець, вочевидь, використовував дані з власною метою, розголошуючи конфіденційну інформацію, до якої не мав права доступу законними шляхами.
Володіти інформацією в наш час вигідно. Вона розповсюджується майже миттєво, тому і всі процеси у суспільстві, пов’язані з обміном інформацією, відбуваються дуже швидко. Це півтори тисячі років тому для того, щоб поділитись новиною про перемогу, давній воїн мав подолати чималу відстань. Сьогодні таких, як Фідіппід (грецький легендарний бігун, який за два дні подолав відстань у 250 км), немає. На зміну йому прийшли Microsoft Outlook, Google та Wikipedia.
При цьому мало хто замислюється, скільки інформації можна вільно отримати з відкритих джерел. З розвитком всесвітньої мережі інтернет доступ до них значно розширився, дозволивши майже кожному отримати будь-яку інформацію про будь-кого. Ще років п’ять тому це було ускладнено небажанням пересічного користувача публікувати інформацію про себе в інтернеті, адже її може отримати кожний. Але знайшлись розумні люди, які поставили все з ніг на голову, перетворивши мережу на так званий «вебдваноль», де користувачі самі хочуть опублікувати інформацію про себе, починаючи від домашньої адреси і закінчуючи фотопідтвердженнями вдало проведеної вечірки.
Для кого це полегшує задачу? Відповідь на це питання залежатиме від того, яка задача стоїть та перед ким. Залишивши поза увагою спеціальні структури, зупинімось на суб’єктах ринку, які мають безпосереднє відношення до юридичного бізнесу. Це, окрім страхових компаній, кадрові структури всередині юридичних фірм. Не секрет, що доступ до соціальних мереж централізовано закритий для співробітників компанії і офіційно дозволений працівникам HR-департаментів. Чому? Відповідь очевидна – щоб оцінити кандидата на посаду з усіх можливих сторін. Причому кандидат в такому випадку аж ніяк не захищений, оскільки навіть не знає, що його оцінювали. Рецепт від такої «несправедливості» універсальний: не публікувати того, що не повинно бути опубліковано, а ще краще – взагалі не реєструватись у соціальних мережах. Скажу по секрету, мало хто з наших співрозмовників зареєстрований у соціальних мережах (принаймні, мені не доводилось спілкуватись з такими). Або ж вони просто не розголошують цієї інформації – із зрозумілих причин, звичайно. Хоча один такий факт відомий: колишній міністр «сидить» в «однокласниках» під аккаунтом свого юриста.
Підбиваючи підсумок, можу сказати, що на неуважного користувача на теренах інтернету очікують не лише технічні небезпеки. Кожна людина, по суті, сама собі – вовк, якщо мислить не стратегічно. Кажучи простіше, між юридичною фірмою та людиною зі всіма її особливостями, зокрема з її ставленням до інформації про себе, можна провести паралель. А вже як таку інформацію використовувати, кому розкривати, а кому ні – вирішувати кожному самостійно.
Адже якби вся інформація була закрита, люди не могли б знаходити однодумців, а фірми – клієнтів.
Ксенія Забродська
«Юридична газета»
|
