:  ЮРБІЗНЕС №20 (155)

Юрист у політиці

Професійна деформація та результат

Ніколайчик Олександр

«Юридична газета»

Як вважаєте, що об’єднує Білла Клінтона та Тоні Блера, Нельсона Манделлу та Дмитра Медведєва, Анатолія Коні та Володимира Корецького? Те, що усі вони потрапили в політику через сферу права.

Тема участі юриста в політичному житті не нова. В принципі, усі вищі посадовці якоюсь мірою були юристами, оскільки так чи інакше долучалися до нормотворчої та правозастосовної діяльності. Питання полягає в іншому: чи потрібно сучасному юристу виходити поза межі своєї професійної сфери та ставати політиком? І наскільки відповідний процес деформує і без того вже деформованого на професійному рівні правника?

Мотиви

Безперечно, причини, які змушують юриста переходити до політичної сфери, в кожному випадку є суто особистими, але загальні мотиви віднайти все ж можна. Якщо  узагальнити вже абстраговані мотивації, отримаємо такі мотиви і для того, аби ще більше заплутатися в питанні, - контраргументи.

Матеріальні блага. Особливістю сучасної національної політики є постійна концентрація великого капіталу. Юристи ж  обслуговують будь-який капітал, не тільки великий. Тут більшою мірою діє спекуляція буденної свідомості про джерело такого статку, чи, точніше, про його легальність. Але і тут юрист незамінний. Хоча юрист, котрий спромігся наблизитися до політичної еліти, є професіоналом високого ґатунку, а отже питання матеріального забезпечення стоїть вже не так гостро.

Бажання бути в епіцентрі резонансних подій. Попередньо ми вже акцентували увагу читача на певній особливості юридичної свідомості. Екстаз, що його отримує юрист, діючи у вирі політичних подій, можна порівняти лишень з екстазом юриста відділу М&A  щойно після укладення мультимільйонної угоди, яку той супроводжував.

Прагнення публічності. Саме для того, щоб бути публічною (помітною, вагомою) особою, більшість (і не тільки юристів) іде у владні кола. Юристи ж, з їхніми чеснотами, прагнуть цього не менше, а подекуди і більше. Для декого з правників публічність – це лише частина PR, а для декого – стиль життя. З цього приводу інколи можна почути нарікання «знавців душі людської», що перехід юриста до політики є сублімацією його нереалізованих цілей та бажань на політичне. Але те саме можна сказати і про будь-кого.

Впливовість. Той, хто прагне зіграти і свою партію у «великій грі», йде до політики саме через впливовість. Набуваючи певної політичної ваги особа отримує додаткові можливості для лобіювання своїх чи споріднених інтересів. Юрист, разом із тим, набуває можливості конкретно реалізувати свій інтерес, своє суб’єктивне право, оскільки до його «знаю що і як» додається «можу», при цьому - в межах правового поля.

З іншого боку, той факт, що об’єктом, на який спрямовано погляд автора, є правник, в усіх його реінкарнаціях, було дещо самовпевнено наділяти такою рисою як амбітність виключно юристів. Амбітність як сума інтелекту індивідууму та певного рівня свободи соціуму (демократії) притаманна майже всім, хто існує в конкурентному середовищі і заробляє собі на життя розумом. Незважаючи на те, що цей аргумент, вочевидь, радше особистісний, чи можете ви пригадати хоча би когось із «не амбітних політиків»?

Логічне завершення кар’єри. Міністр – посада політична. Отже кожен юрист, який працює в державних органах (держслужбовець), так чи інакше досягає рівня , коли не він виходить в політику, а кар’єра потихеньку приводить до зустрічі з політикою. Це одна з особливостей кар’єри юриста-посадовця. З певного етапу вже просто не можна дозволити собі мислити виключно в ракурсі юридичному.

Юридичне паразитування? Як казав Джон Кревекур, «правники – це рослини, які зростатимуть на будь-якому ґрунті, що культивований працею інших. Пустивши корені, вони винищать усю навколишню рослинність». Може причина саме в цьому? Юристи, яким за професією необхідно уміти відстоювати чиюсь точку зору з кінцевим результатом «перемога», в більшості своїй прагнуть за будь-яких умов досягти успіху всюди, хай до чого вони торкаються. А «торкаються» вони всього.

Юрист – адвокат політичної корпорації

Характеризуючи юриста в політиці слід відрізняти останнього від юриста, який «працює на політику». Чи можна назвати радника Президента чи працівника юридичного департаменту Секретаріату Президента юристом у політиці? Першого – частково, адже ця особа досягла певного рівня професійної майстерності та довіри з боку глави держави, який приймає рішення відповідно до порад довіреної особи. Другого – напевно, ні. Це типовий правник-аналітик, можливо теоретик, який спеціалізується на відповідній галузі права (з огляду на сучасні події – конституційному праві) та чий інтелектуальний доробок використовується гарантом конституції «на благо усіх громадян». Так само не є юристом в політиці експерт комітету Верховної Ради, котрий докладає зусиль до нормотворчої діяльності парламенту. Багато питань вирішуються, коли Президента уявляти тим самим клієнтом, який потребує юридичної допомоги та постійного супроводу. Виходить просто якісно інший рівень гри.

Якщо визначати корпоративного юриста як правника, котрий обслуговує корпорацію, то виникає питання - чим суттєво відрізняється від нього юрист, який обслуговує політичну партію? В широкому розумінні партія також є корпорацією, але зі специфічними інтересами, потребами та публічним становищем. Займаючи місце адвоката політичної корпорації, юрист ризикує через певний час піти з арени разом зі своєю політичною силою, залишившись  у спогадах «адвокатом диявола». Можливий ще й інший варіант – за позитивних результатів виборів перетворитися з начальника юридичного департаменту штабу партії на Міністра юстиції. Але яка ймовірність того, що політичну посаду зайняла особа, яка «вже відбулася». Тобто, яка за своїми особистісними характеристиками та професійними навичками реально відповідає рівневі міністра. Така особа повинна ставити своє праворозуміння вище за політичну доцільність. Тоді вона зможе з гордістю промовити «Я – людина права». І саме тоді, не думаючи про свою посаду, вона зможе вказати главі держави чи уряду на не правовий характер їхніх дій. Хоча логічно, що останній вчинок, попри весь його героїзм, скептик резонно може розцінити як «власну гру», яку започатковує міністр задля подальших політичних амбіцій. Що ж, в питаннях політичних навряд чи дієвою особою є юрист. На цьому етапі юрист має перетворитися на політика, адже такі правила гри. Головне, що за кожним вчинком такого політика має стояти право, хоча б в ролі загостреного розуміння правового і не правового.

Якщо ж юрист в політиці - це політик, який має юридичну освіту, та, можливо, досвід роботи за фахом в минулому, то принципово було б визначити, коли такий політик здобув правничу освіту. Чи можна вважати юристом особу, котра здобула правничу освіту лишень для того, щоб не припускатися банальних помилок, відповідаючи на запитання опонентів? Для такого політика юридичний диплом - це ще один гарант, що «його каное і надалі пливтиме бурхливою річкою політичного життя». А все, що необхідно для того, аби зараз стати юристом - здобути диплом правника (в Україні діє система «випускник – юрист»).

У 2002 році один із депутатів, говорячи про колег-юристів, сказав фразу, яка може стати крилатою: «Юристи, як відомо, поділяються на видатних, відомих і деяких юристів у Верховній Раді». Останніми роками кількість юристів у парламенті поступово зростає. Йдеться про прогресуючу й загалом позитивну тенденцію, коли молоді, але вже досить відомі обличчя з практикуючих юристів перетворюються на юристів-законотворців.

Як правники йдуть у політику – декілька типових способів

Останніми роками намір «підвищувати правничий потенціал» набув особливої популярності. Партії і самі радо приймають до своїх лав юристів. Головним є не те, чи політична позиція правильна, а те, як юридично грамотно вона обґрунтована. Потрапити до політики можна різними способами.

Захисник і рятівник. Юрист, який захищав інтереси політичної сили чи її лідера в судовому розгляді ще довгий час лишатиметься фігурою героїчною. Олена Лукаш стала відома саме через свою участь у відомому процесі «Ющенко проти ЦВК» як представник інтересів кандидата у президенти В. Ф. Януковича. І хоча фактично справу було програно, для політичної кар’єри юриста виявилося, що головне - не перемога, а участь. Остання посада – заступник Міністра Кабінету Міністрів України.

Авторитет у праві. Коли юрист здобуває собі ім’я в правничих колах, а особливо в наукових, досить актуальним стає висловлювання Черчилля: «навіть коли ви не цікавитеся політикою, політика цікавиться вами». Як тут не згадати довірену особу Президента у Конституційному Суді, відомого конституціоналіста, Голову ЦВК Володимира Шаповала.

Юрист-практик. Найбільш розповсюдженим способом потрапити в політику є юридична практика, поєднана з активною громадською та політичною позицією. Прикладів безліч. Наведемо два: Інна Богословська та Євген Корнійчук – представники двох ворожих нині політичних сил. Незважаючи на певні особливості, біографії схожі. Юридична освіта, потім практика, участь у великому юридичному бізнесі та певні посади, пов’язані з правовою політикою та юстицією.

Цікаво було б дослідити і зворотній процес - як політики стають правниками. Тут все простіше. Як вже зазначалося, правник у політиці – це престижно. Прикладами можуть слугувати Раїса Богатирьова, Віктор Янукович, Володимир Цушко та, нарешті, екс-міністр юстиції Олександр Лавринович.

Як стати Президентом

Іноземний досвід свідчить, що правник у політиці потрібен. І справа не в знанні законів та ораторському мистецтві. Кожен сформований юрист має свій власний «правовий світогляд», що і дає йому можливість завжди лишатися юристом, хай де він перебуває. Це особливе «відчуття права» є тим компасом, який веде юриста в політику,  супроводжує юриста в політиці та поза нею. Зараз, за невідворотної тенденції демократизації суспільства та побудови громадянського суспільства, вже політика потребує юриста. Присутність якомога більшої кількості правників в політиці дає шанс сподіватися на більшу її прозорість. Можливо, незабаром спрацює закон переходу кількості в якість, хоча, відзначимо, не доведено кореляції між кількістю і «якістю» юристів.

З-поміж юристів мало хто сумнівається: одного дня Президентом країни стане юрист. Визначальним, мабуть, буде не його підготовка чи «попереднє місце роботи» (чи прийде він із юридичного бізнесу, держслужби, університету чи правозахисної діяльності). Натомість чи «залишатиметься» він юристом?

Згадаймо, Дмитро Медведєв, юрист за фахом, 2 березня 2008 переміг на президентських виборах у Росії з результатом 70,28 % голосів, а 7 травня прийняв присягу і обійняв посаду третього Президента Російської Федерації.

Більшості юристів, які вивчали юриспруденцію за трьохтомним підручником «Цивільне право» під редакцією А. П. Сергєєва та Ю. К. Толстого буде цікаво та, сподіваємося, приємно дізнатися, що нинішній Президент Росії є автором чотирьох розділів вище згаданого підручника. Не менш цікавим є факт, що Дмитро Медведєв є п’ятим, після Керенського, Леніна, Горбачова та Путіна, Главою держави з дипломом юриста, при цьому всі вони, окрім Горбачова, отримали дипломи в одному і тому ж навчальному закладі – СПбДУ в історико-часовому проміжку у майже 100 років. Хай там як, а діяльність кожного з них не залишилася в історії непоміченою.

Чи залишиться непоміченою діяльність чинного президента Росії? Можливо і так. І справа тут не в звичайних вже натяках політичних оглядачів на політичну залежність чинного Президента від чинного (з травня місяця) Прем’єр-міністра. Будучи людиною спокійною, Дмитро Медведєв всіма своїми діями дає зрозуміти, що для нього головне – стабільність. Про це можна зробити висновки з виступів Медведєва на посаді кандидата на пост Президента в 2008 році.

Проте нас більше цікавить питання, яким чином обрання Президентом Медведєва, доволі педантичного та працелюбного юриста, за відгуками різного роду посадовців, вплине на ринок юридичних послуг? Виступаючи на з’їзді Асоціації юристів Росії, Медведєв вже надав деякі підказки - на що слід звернути увагу російським колегам, а отже - й українським компаніям, які присутні на російському ринку чи супроводжують більшість угод, пов’язаних із північним сусідом. По-перше, незабаром буде реформовано земельне та містобудівне законодавство, отже на ринку нерухомості Росії будуть відчутні зміни. Особлива увага буде приділена методам досудового врегулювання спорів. Особливо в адміністративному праві. Уряд РФ має намір серйозно розвинути природоохоронне право та закцентуватися на інтелектуальному праві. Можливо, в російських юридичних компаніях скоро з’являться такі вже звичні для Заходу природозахисні практики, адже якщо держава дійсно візьметься за порушників природоохоронних норм, то ними будуть не дрібні підприємці, а клієнти, для яких платня юристам є набагато дешевшою за штрафи держави.

Отож, бути юристом в політиці престижно. При цьому, як правники мають достатньо мотивів для того, щоб зробити кар’єру в політиці, так і політика потребує юристів. Приходячи в політику, правник мусить зважувати на те, що він потрапляє до сфери суцільної доцільності. Кожна дія - спричинена, кожне слово - продумане та має значення. Звісно, за таких умов праворозуміння юристів може змінюватися в бік легістського. Право ототожнюється з законом, із його імперативністю та дієвістю. Закон стає уособленням доцільності. Напевно, це і є межа між юристом та політиком. Правник має залишатися правником. Особою, яка знає, що право не обмежується законом і приписом. Яка захищає не тільки право конкретної людини чи групи, але й право як таке. За кожною дією мусить бути розуміння мети, для якої твориться політика. Це і визначає чи залишиться юрист «доцільником», чи стане видатним  юристом, публічним правником. Але, погодьтеся, що юристу юриста зрозуміти легше, незважаючи на те, в політиці він чи поза нею.

Далі, ці три блоки подати окремо, поза статтею:

Цікаві факти

У 1920 році 39-річний Кельзен став головним автором Конституції Австрії, за якою було створено Конституційний Суд. Обраний 1921 року суддею, Кельзен істотно впливав на рішення суду, допоки його не було звільнено в 1930-му. Причина: рішення, обґрунтоване й підтримане ним, за яким дозволялося розірвання шлюбів, укладених за католицьким звичаєм. Нижчі суди визнавали розірвання незаконним, вищі – адміністративні – законним. Кельзен опинився у немилості політичних сил – Християнської соціалістичної партії, внаслідок чого його було усунуто з посади.

Підтримавши закон, який не відповідає волі певних політичних сил, Кельзен втратив роботу й посаду судді, але залишився юристом. Бути й залишатися юристом – означає служити праву незалежно від волі політичних сил. Ми маємо чимало таких юристів. Питання в тому, чи будуть вони президентами та парламентарями і чи, ставши такими, «залишаться» юристами.

Але не слід занадто заглиблюватися в історичне минуле. Сьогодні на кожному кроці ми бачимо приклад юриста в політиці. При цьому сьогодення є більш актуальним для сучасного покоління, оскільки, зрозумівши явище, можна з більшою впевненістю пророкувати події, вчинки та день завтрашній взагалі. А перехід юристів у політику – це справді явище.

Цікаво прослідкувати за долею двох друзів, партнерів ЮФ Magisters, які останнім часом проявляють зацікавленість політикою. Це два партнери, котрі вели власний бізнес ще до злиття з ЮФ Magisters Олексій Рєзніков та Сергій Власенко. Про мотиви першого ми обов’язково повідомимо в наших наступних номерах. Що до другого, то, як вже повідомлялося, Сергій Власенко перейшов на державну службу і в інтерв’ю «Юридичній газеті» зазначив, що бажання реформувати існуючу систему в державі, на його думку, є однією з духовних потреб людини, потреб найвищого рівня.

«Колись мене запитали «чи готові ви йти в політику»? Я в той період сказав, що ні, оскільки не використав ще весь той потенціал, який маю, будучи простим адвокатом. В якийсь момент мені здалося, що я використав весь потенціал. Тому і почав шукати якісь інші інструменти впливу на ситуацію, яку добре знаю, я маю на увазі ситуацію в  юриспруденції. Я знайшов ці засоби. Так, я увійшов у список блоку Юлії Тимошенко і, якщо дасть Бог, увійду в парламент. Я отримав пропозицію попрацювати на державній службі. Вважаю, що буду там корисний. Повірте, особистих амбіцій бути заступником Голови ДПА у мене немає. Посада в цьому випадку - не самоціль. Якщо я побачу, що в цьому є необхідність чи не здатен реалізувати ті ідеї, які хочу, то завжди зможу написати заяву про звільнення. Мені було би значно легше і набагато спокійніше, з точки зору особистої, залишатися в кріслі партнера фірми Magisters, займатися бізнесом, який я знаю, та отримувати доволі високі доходи». З інтерв’ю Сергія Власенка «Юридичній газеті».

Біографія та кар’єра чинного Президента РФ

Дмитро Медведєв народився в 1965 році в Ленінграді в родині викладачів. Батько - Анатолій Афанасійович Медведєв, був професором Ленінградського технологічного інституту імені Ленради; мати - Юлія Веніамінівна, викладала філологію в Педагогічному інституті імені А. І. Герцена.

Закінчив юридичний факультет Ленінградського університету. Після закінчення ЛДУ Дмитро Медведєв поступив в аспірантуру і в 1990 році захистив кандидатську дисертацію з цивільного права. У 1990 році пішов працювати в Ленінградську міську Раду народних депутатів. З 1990 по 1999 рік Медведєв був асистентом, потім доцентом кафедри Санкт-Петербурзького державного університету. Він - кандидат юридичних наук, доцент.

Дмитро Медведєв - наймолодший в «пітерській» команді Володимира Путіна, але знайомий із другим Президентом Росії з 1990 року, коли Путін був головою комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга і часто залучав Дмитра Медведєва до роботи в ролі юридичного експерта. Експертом комітету, який очолював Путін, Медведєв був із 1991 до середини 90-х років.

У листопаді 1999 року, коли Володимир Путін був Прем'єром Росії, Медведєв був призначений на посаду заступника керівника апарату уряду. У грудні 1999 року указом виконувача обов’язків Президента Росії був призначений заступником керівника Адміністрації Президента і довгий час працював заступником Олександра Волошина. У лютому-березні 2000 року очолював передвиборний штаб кандидата на пост Президента РФ Володимира Путіна. У червні 2000 року був призначений першим заступником керівника Адміністрації Президента РФ.

У червні 2000 року увійшов до складу ради директорів ВАТ «Газпром» як представник держави і був обраний його головою. Через рік зайняв пост заступника голови ради директорів ВАТ «Газпром». Влітку 2002 року Медведєва вибрали головою ради директорів компанії.

У жовтні 2003 року призначений керівником Адміністрації Президента РФ. У березні 2004 року в ході реорганізації адміністрації зберіг свою посаду.

14 листопада 2005 року призначений першим заступником голови уряду.

10 грудня 2007 року партія «Єдина Росія» підтримала кандидатуру Медведєва як нового Президента Росії на виборах 2008 року.

2 березня 2008 Дмитро Медведєв переміг на президентських виборах в Росії з результатом 70,28 % голосів, а 7 травня прийняв присягу і обійняв посаду третього Президента Російської Федерації.

Перелік президентів США — правників за фахом

• Передплата газети
• Редакційна передплата

• Виконанню рішень іноземних судів в Україні бути? Про деякі аспекти судової практики у справах про виконання рішень іноземних судів в Україні
  
• Оренда персоналу. Практика та законодавче регулювання

8 сентября 2010 г. состоится один из крупнейших форумов в угледобывающей промышленности

9 вересня ЛІГА: ЗАКОН проведе семінар-практикум «Злиття і поглинання (M & A): правові і податкові аспекти»

22 вересня 2010 з 10.00 до 17.30 семінар практикум «Податковий кодекс»

IX МЕЖДУНАРОДНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ФОРУМ
(1 - 4 октября 2010г., г. Ялта, на базе ГК «Ялта-Интурист»)
ОРГАНИЗАТОР ФОРУМА: ООО «БИЗНЕС-ФОРМАТ» (Украина)

Найкраще професійне юридичне видання України - «Юридична газета» - презентує вашій увазі унікальний спецвипуск «Юристи України.
Вибір клієнта 2008».

ПОСТ-РЕЛІЗ
прес-конференції
за підсумками дослідження
«Юристи України 2008. Вибір клієнта»
та круглого столу на тему
«Клієнт-юрист: проблеми взаємовідносин»