№18(153)
13 травня 2008 року
|
|
Як провчити міністра і чому юриста малюють чортом Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Мої тривалі спостереження за німцями (й зокрема за німецькими юристами) сформовані, в такій, з-поміж інших, гіпотезі: німці – глибокі моралісти й водночас реалісти, що розчаровують. Вони щосили прагнуть втілити в життя раціоналізовані гострим розумом ідеали. Які щоразу розбиваються об реальність, яка розчаровує цей глибокий розум. «Осад» від цього – розчарування (звідси й такий сум, песимізм і серйозність німців) і ще один урок із моралі.
Так трапилося й цього разу в історії з німецьким екс-міністром внутрішніх справ і депутатом Бундестагу від соціал-демократів Отто Шілі (Otto Schily).
На початку травня 2008 року прес-служба Бундестагу повідомила про рішення Президії парламенту: Отто Шілі зобов’язано сплатити майже 22 тисячі євро штрафу. За що ж парламент так „порадував” екс-міністра?
Як відзначили на засіданні президії парламенту в лютому 2008 року, Шілі „мав юридичних клієнтів, від котрих із 1 січня 2006 року отримав виплати, про які був зобов’язаний повідомити, проте цього не зробив”. Цим екс-міністр і нинішній депутат порушив депутатський регламент.
Відповідно, депутату дали час до 28 березня 2008 року, аби той повідомив про отримані суми доходу. Це був вже не перший встановлений для екс-міністра строк. І щодо такого обов’язку сумніву не було: конституційність норми про те, що депутат зобов’язаний повідомляти про свої доходи, отримані не від основного заняття, підтвердив Федеральний конституційний суд ФРН.
За повідомленнями ж преси, юрист Шілі отримав за період з березня по вересень 2007 року від концерну Siemens суму в розмірі 140 тис. євро. Неповідомлення про свої доходи депутат пояснив обов’язком конфіденційності. Зрештою, він таки визнав, що в середньому отримував 7 тис. євро на місяць. Відтак, очікувалося, що Бундестаг зобов’яже його сплатити 44 тис. євро. Це становить половину суми річних добових депутата Бундестагу.
Зрештою, Бундестаг встановив суму штрафу в 22 тис. євро. Цікавими в цьому зв’язку є два моменти: по-перше, сума штрафу становить менше половини суми максимального штрафу, по-друге, Шілі не зобов’язаний наступної сесії знову подавати інформацію про своє заняття та доходи. Ось такий результат.
Цікавими, точніше, – слідуючи заявленій вище термінології, – ідеалістичними й водночас реалістичним, можна назвати коментарі звичайних німців. Один із них відзначив: „його слід було засудити, при цьому до штрафу, що багаторазово перевищує 140 тисяч, про які йдеться. Інакше ці високопоставлені чиновники нічого не навчаться”. Ще одна думка: «чому це мені встановлюють строк подання відомостей і сплати податку, і якщо я його пропускаю, то в мене виникають серйозні проблеми, а Шілі й іншим це сходить з рук». Ще один коментар: „у Німеччині ніколи не буде справедливості. Доки відповідні покарання за порушення закону не отримуватимуть усі, доти це й продовжуватиметься. Випадок Шілі – не виняток, так буде й надалі. Шкода, що наші політики не виконують своєї функції бути взірцем”.
Так міркують у Німеччині. А що, подумалося мені, в Україні іншої думки? Якщо так, то чим же ми відрізняємося від німців у цьому плані? Можливо, тим, що в нас наразі, як у них, юристів карикатурно не зображають чортами, такими хитрими й всюдисущими. А як же зображають у нас юристів? Здається, що спостереження доведеться продовжити. Може й ви ними поділитеся?
|
