№16(151)
22 квітня 2008 року
|
|
Реальність вигаданого сюжету «Справжнім письменником бути дуже важко» Редактор «PRIVATE LIFE».
Алекс Фрішберг обрав незвичайне хобі. Серед всіх своїх захоплень особливе місце він залишив для написання книг. Книга, якою Алекс пишається найбільше, – «Сталеві барони». В основі сюжету роману напівавтобіографічні дані. В ньому йдеться про молодого американського юриста, що потрапляє у Київ в 90-х роках та стикається з корупціонерами. Саме за допомогою Джека Паркера, юриста, що заблукав, ми маємо нагоду зануритись у недалеке минуле і збоку поглянути на тогочасні події, а заразом познайомитись із «private life» керуючого партнера юридичної фірми «Фрішберг і Партнери»
Пане Фрішберг, скажіть, коли саме у вас народилася ідея написання роману «Сталеві барони»?
Я почав писати цю книгу у 90-х роках, коли у наших клієнтів, та й у нас зокрема, почалися проблеми з рекетирством, яке процвітало на той час. Потрібно було щось робити: або їхати з країни, або підкорюватися та здаватись. Тоді я тільки-но приїхав із Вашингтона, тому для мене все, що відбувалось, було досить дивним. Я не був у Чикаго в 20-ті роки і не бачив, як приходять рекетири із золотими зубами, а тут отримав нагоду все відчути і побачити на власні очі. Це мене, щиро кажучи, шокувало. Я записував кожен крок, все, що відбувалося навколо і дивувало мене. Пізніше, коли мав вільний час, за рік-два, я зайнявся написанням роману, збираючи докупи все, що вдалося записати. Хоча цю книгу іноді і називають «вигадкою», хочу зауважити, що все базується на реальних подіях, тільки імена, звісно ж, інші.
А чому ви назвали книгу саме так?
Ця книга про корупцію. В ній зображене реальне, на той час хворе, корумповане суспільство. Тому «Сталеві барони» - ідеальний приклад того, як у тогочасному коловороті звичайна людина, маючи потрібні зв`язки, могла миттєво перетворитись з «нуля» на «короля» та стати мультимільйонером або навіть мультимільярдером. Реальна ситуація: як звичайний математик, потоваришувавши з дочкою президента, якимось чином став володарем «Криворіжсталі». Тут головним є саме випадок і ніщо інше.
Книга ця цікава саме тому, що писав я про ті події, про які жоден із письменників на своїх сторінках не згадував. Адже всі були зайняті власне виживанням або накопиченням грошей. Якби я сьогодні спробував згадати всі подробиці, сумніваюсь, що у мене це б вийшло. Задоволений тим, що мав нагоду все занотувати.
Скільки часу ви витратили на написання роману?
Насправді досить багато. Адже записи велись протягом років, а потім це ще треба було зібрати матеріали докупи і впорядкувати.
У мене в житті був період, коли я, можна сказати, взяв відпустку на 3 роки. Я просто жив і відпочивав в Америці. У мене з`явилась дитина, я завів собаку, рибалив… Саме тоді і почав працювати над книгою. Я витрачав приблизно по 8-10 годин на день, і в результаті через 12-14 місяців закінчив писати, а після вже редагував.
Ви можете назвати себе письменником чи це просто ваше хобі?
Безперечно, це лише моє хобі. Я не заробляю на цьому грошей і не претендую на це. Письменником взагалі бути дуже важко, одним із тих, кого я дійсно визнаю як майстра і справжнього письменника, є Андрій Курков. Він пише і в нього це виходить професійно. Книги Куркова читають не лише на Україні, а по всьому світу. Таких, як він, небагато. Я, звичайно, не доріс до цього рівня як автор.
Ви, мабуть, чули, що авторів поділяють на дві категорії: тих, які пишуть «від себе» і тих, хто пише «навколо себе». До якої категорії віднесете себе?
Я, як усі, почав із окремої категорії «про себе». А далі, розширюючи свої можливості і набуваючи досвіду, відкрив у собі інші грані.
Алексе, а якою зі своїх робіт ви пишаєтесь найбільше?
Чесно кажучи, це «Сталеві барони». Це наполовину автобіографічна книжка. Там зібрано більше 50 оповідань і кожне з них багато важить для мене. В них поєднаний гумор і сувора реальність, тому читається вона легко, але якщо поринути глибше – не завжди на вас чекають приємні враження. Узагалі кожна подія, можна сказати, подана під «легким соусом».
Чи плануєте ви у найближчому майбутньому написати ще одну книгу? Я чула, що наразі ви займаєтесь редагуванням листів свого батька.
Так. Він писав їх упродовж 25 років, перебуваючи в еміграції. Зібравши та впорядкувавши по датах всі листи, я здивувався - їхній обсяг і справді вражає. Жоден із них не втрачений.
Ці листи дуже важливі для мене. По-перше, їх писав мій батько, по-друге, мій 4-річний син колись зможе в подробицях дізнатись про еміграційний досвід нашої родини, про кожен крок пращурів: як вони жили, чим харчувались, що бачили і як реагували на все те, чого ніколи не могли уявити у тій дірі, з якої виїхали тоді.
А чим іще, окрім написання книг, ви займаєтесь у вільний час?
Зараз у мене його фактично немає. Але раніше я любив писати картини. Я стабільно приділяв цьому половину свого вільного часу. Коли його стало менше, я переключився на приготування їжі. Опановував складні рецепти і в мене це досить непогано виходило. Одна з моїх улюблених страв – перська: баранина з сухими фруктами та фісташками.
А от тепер із дружиною багато подорожуємо. Цієї зими відвідали Індію. Торік були у В`єтнамі та в Таїланді, де мали нагоду пожити поряд із туземцями.
Яка подорож залишила найбільше вражень?
Найяскравіші враження я отримував від подорожей, коли був трохи молодший. З віком здатність дивуватися дещо тьмяніє. Але, мабуть, найбільше мені запам`яталась поїздка у Таїланд, а саме - у палац королів. Вражало все: велич, чистота мармуру та золото. Ним було оздоблене все! Палац дійсно сяяв.
Куди плануєте поїхати найближчим часом?
У Малайзію, а саме - на острів Борнео. Взагалі, є ще дуже багато місць, куди б ми хотіли поїхати. І, сподіваюсь, із часом обов`язково їх відвідаємо. А поки що - робота. Скрізь жорстка конкуренція, тому відпочивати так часто, як раніше, не вдається.
І останнє, ваші побажання читачам «Юридичної Газети».
Побажаю, аби вони зрозуміли, що «Юридична Газета» – це не просто єдине у своєму роді якісне джерело інформації, а ще й хороший колектив, який працює для того,щоби тримати нас у курсі професійних подій, та не забуває про відпочинок, необхідний, як відомо, кожному. Всіх благ!
|
