|
Публічно-правовий підсумок 2007 року «Юридична газета»
Минає 2007 рік. Наближаються новорічні свята. Час озирнутися назад і підбити правові підсумки року, що минає. Кожному юристу 2007 рік приніс щось своє. Комусь диплом про вищу освіту, комусь свідоцтво адвоката чи нотаріуса, комусь омріяний статус партнера, науковий ступінь чи вчене звання.
Проте, спільними для всіх і визначальними для багатьох стали події, що відбувалися протягом року у публічно-правовій сфері.
На свій страх і ризик ми спробували визначити найбільш важливі публічно-правові події, якими позначився 2007 рік.
1. Три Укази Президента
Політико-правова криза, наслідки якої добре відчуваються і сьогодні, розпочалася з трьох указів Президента України (№ 264/2007 від 2 квітня 2007 р., № 355/2007 від 26 квітня 2007 р. та № 497/2007 від 5 червня 2007 р.), які послідовно відміняли дію одне одного, проте мали не меті одне, а саме: призначення позачергових виборів до Верховної Ради України.
Президент вперше в історії незалежної України пішов на порушення букви Конституції задля збереження її духу, а також заради припинення спроб формування широкої парламентської коаліції неконституційними, на думку Президента, засобами.
Проте наслідок таких дій Президента виявився руйнівним як раз для основоположник принципів правової системи, в першу чергу ― для принципу верховенства права.
Політичні сили, які складали на той час більшість у парламенті, також дозволили собі вийти за межі чинного конституційно-правового поля, прийнявши низку постанов, якими фактично повідомили українське суспільство про свою незгоду з позицією Президента та невизнання конституційності його указів. Принцип верховенства права було перетворено на принцип політичної доцільності. Таким чином маховик політико-правової кризи було запущено.
2. Протистояння навколо Конституційного Суду України
Народні депутати України надзвичайно оперативно звернулися до КСУ з метою перевірки указів Президента України від 2 квітня та 26 квітня 2007 р. на їх відповідність Основному Закону.
В результаті КСУ перетворився на заручника політичного протистояння. Навколо окремих суддів КСУ була миттєво розгорнута безпрецедентна PR-компанія, метою якої була їх дискредитація в очах громадськості. Проте звинувачення жодного з суддів КСУ так і не отримало правових наслідків.
Проте КСУ так і не прийняв рішення на користь якоїсь зі сторін політичного конфлікту. В умовах шаленого тиску усіма доступними методами КСУ зумів зберегти достатньо довгу паузу. КСУ дав зрозуміти політикам, що єдиний орган конституційної юрисдикції не стане остаточно руйнувати конституційний лад шляхом оформлення чиєїсь політичної волі конституційно-правовими засобами.
3. Правовий вихід з політичної кризи
Здобутком правової системи України за рік, що минає, стало прийняття ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про вибори народних депутатів України" та деяких інших законодавчих актів України (щодо порядку проведення позачергових виборів до ВРУ та заміщення народних депутатів України, повноваження яких були достроково припинені)". Прийняття цього Закону дозволило Україні гідно та більш-менш у межах правового поля вийти з політичної кризи, не зруйнувавши остаточно основ конституційного ладу.
Проте внесення змін до виборчого законодавства так і не дало відповідь на питання, чи отримали парламентські вибори 2007 р. не тільки законодавче, але й конституційне підґрунтя. Узгоджена воля основних політичних гравців пом’якшила гострі правові кути.
4. Зміна порядку призначення суддів на адміністративні посади
КСУ 16 травня 2007 р. прийняв рішення у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 ЗУ "Про судоустрій України" (справа про звільнення судді з адміністративної посади) № 1-рп від 16.05.2007. Цим рішенням КСУ визнав неконституційною вищезазначену норму, згідно з якою голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.
Отже, 16 травня 2007 р. КСУ позбавив Президента України повноваження призначати суддів на адміністративні посади. Проте Президент фактично проігнорував рішення КСУ і продовжував виконувати вищезгадані функції, видаючи відповідні укази (№ 439/2007, 440/2007, 441/2007 від 21.05.2007 № 483/2007 від 1.06.2007 тощо).
Парламент на той час був згаданим указом Президента від 26 квітня 2007 р. розпущений, проте прийняв Постанову № 1098-V "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад", тут же оскаржену членом Ради суддів України Олександром Волковим.
Такі дії представників усіх гілок влади стали свідченням того, що політико-правова криза зачепила весь державний механізм, правова вакханалія продовжується.
5. Позачерговий VIII з’їзд суддів України
Терміново скликаний у червні 2007 р. Позачерговий VIII з’їзд суддів України чи не в перше за роки незалежності України відреагував на систематичні порушення принципу самостійності суду та незалежності суддів. Результати роботи з’їзду суддів України засвідчили, що крім законодавчої та виконавчої влади в Україні існує сильна і згуртована судова гілка влади, яка більше не дозволить систематичне паплюження правосуддя на догоду тимчасовим політичним чи корпоративним інтересам.
Подібна демонстрація згуртованості та сили суддівського корпусу могла б вселити надію, що Україна все ж розпочне переможне крокування до стандартів правової державності. Однак суддівський форум позначився низкою резонансних заяв, які поставили під сумнів конструктивність його результатів. Зокрема, було висловлено радикальну пропозицію про те, що Вищу раду юстиції повинен очолити Президент України. Для більшості фахівців залишається не зрозумілим, як подібна реформа в сучасних українських умовах може сприяти зміцненню незалежності судової системи.
6. Позачергові парламентські вибори
Хоч як би зловтішалися і кепкували недоброзичливці Президента, він своєї мети досягнув. Позачергові парламентські вибори, хоча і не навесні, а восени, все ж таки відбулися. І відбулися штатно. України отримала Верховну Раду VI скликання, а Президент – помаранчеву коаліцію в парламенті.
Звичайно, говорити про те що новий склад ВРУ є більш дієздатним, або якісно кращим, від попереднього, не доводиться. Голосування за кандидатуру прем'єр-міністра показало, що українське суспільство і міжнародна спільнота отримає ще багато несподіваних рішень і казусів від новообраної Верховної Ради України. Проте Україна вступає у 2008 рік із повноважним парламентом, а отже надія на відновлення законотворчої роботи та продовження важливих для країни реформ зберігається.
7. Кадрова чистка Вищої ради юстиції
Вища рада юстиції з огляду на її функції та повноваження ніколи не викликала велику симпатію в суддівського корпусу. ВРЮ не вдалося зробити те, що зміг зробити КСУ, а саме – витримати паузу. В умовах відвертого протистояння усіх гілок влади ВРЮ фактично перетворилася на засіб полювання на відьом, коли почала активно здійснювати дисциплінарні провадження та виносити рішення щодо суддів, які були втягнуті в політичне протистояння.
Одним із наслідків подібних дій ВРЮ стало звільнення Позачерговим з’їздом суддів України судді Валентини Палій із посади члена ВРЮ і призначення на її місце судді ВСУ Олександра Волкова. До речі, він був одним із найбільш активних лобістів звільнення судді Палій зі вказаної посади.
Найбільш прикрим у згаданій ситуації було те, що основною підставою звільнення Валентини Палій стали дії, які вона фактично не вчиняла. Мова йшла про вилучення оригіналу однієї зі справ під час перевірки членами ВРЮ В. Палій та В. Бондиком Феодосіївського суду. Пізніше саме В. Бондика було звинувачено у вчиненні цього протиправного діяння.
8. "Запуск" системи адміністративних судів
На тлі перманентних криз і потрясінь дещо непоміченим залишився надзвичайно важливий етап судової реформи – початок роботи місцевих і апеляційних адміністративних судів.
Система адміністративного судочинства ще до початку свого функціонування була піддана гострій критиці. В першу чергу захвилювалися судді господарських судів. Президент своїм указом збільшив чисельність суддівського корпусу адміністративних судів, довівши кількість вакантних посад десь до тисячі. В умовах хронічного недофінансування всієї судової системи України, відсутності належної кількості приміщень і, зрештою, дефіциту кваліфікованих кадрів керівники загальних і господарських судів резонно дійшли висновку, що адміністративні суди будуть укомплектовуватися та фінансуватися за їхній рахунок.
Проте, незважаючи на всі перешкоди, адміністративні суди все ж почали роботу. Кволо і недоладно, без належного забезпечення, шкутильгаючи на всі чотири, процес зрушив із місця.
9. Чорний список Президента
Останній місяць 2007 р. позначився безпрецедентним вчинком Президента України. Він звернувся до Вищої ради юстиції зі списком із 47-ми суддів із тим, аби ВРЮ перевірила їхню діяльність на посаді судді на предмет порушення присяги та наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Слід зауважити, що згадані в списку судді працюють у судах різного рівня по всій території України. Якими були критерії президентського відбору достеменно залишається невідомим.
Як виявилося, більшість суддів з президентського списку були вже давно відомі ВРЮ. Проте знайшлося там і 13 нових прізвищ. ВРЮ пообіцяла провести належним чином перевірки діяльності всіх поданих суддів.
Чим би не завершилися перевірки ВРЮ, згаданий крок Президента України аналогів ще не мав. Час покаже, чи був це конструктивний крок боротьби за якість правосуддя, чи черговий засіб тиску на суддівський корпус та упокорення незгодних.
10. Чергові плани конституційних змін
Ознака зрілості правової системи демократичної держави – це стабільність конституції. Яскравим прикладом є Конституція США. Хоча конституціоналісти вважають її застарілою, вона продовжує успішно діяти і за час свого існування зазнала дуже незначних перетворень. Навіть Російська Федерація пишається тим, що з 1993 р. Конституція РФ взагалі не змінилася.
Проте в Україні конституційна реформа намітилась уже вдруге, хоча наша Конституція відсвяткувала лише 11-ту річницю. Сьогодні цілком солідно лунають навіть пропозиції прийняття зовсім нової Конституції. Мовляв, косметичним ремонтом не обійдемось.
Однак чи на часі такі зміни? Чи готова вітчизняна правова система до радикального реформування в умовах кволої економіки та нестабільної політичної системи? Політики, які ініціюють згадані радикальні реформи, швидше за все, над цими питаннями ґрунтовно не замислюються.
А дарма, оскільки невдала конституційна реформа може зруйнувати не тільки здобутки останнього періоду, але й усі досягнення України у правовій та політичній сфері за роки незалежності.
|
