|
«Справжня професія жінки – це кохання, юриспруденція – лише хобі», - гість редакції - судовий адвокат Тетяна Монтян про адвокатуру та правозахист, нерухомість і самоорганізацію населення, корупцію та правосуддя
Тетяна МОНТЯН – одна з найвідоміших київських адвокатів. Вона виступала як захисник у справах зі значним політичним резонансом. Сьогодні вона відома завдяки своїй активності в галузі захисту прав територіальних громад у сфері житлово-комунального господарства.
АДВОКАТ ЧИ ПРАВОЗАХИСНИК
— Пані Монтян, чи погодитесь ви з тезою, що слова «адвокат» і «правозахисник», «адвокатура» і «правозахист» є синонімами?
— За слово «правозахисник» на свою адресу я скоро почну бити в пику. В мене вже немає сил пояснювати, що я до правозахисту маю дуже дотичне відношення.
Пояснюю! Правозахист – це окрема галузь, в якій задіяні люди, які цікавляться виключно порушенням прав людини. Для когось із них це робота, а для когось – покликання.
Отже, правозахист сам по собі, а адвокатура сама по собі. Це зовсім різні галузі, які інколи збігаються, тобто частково перетинаються в певному вузькому сегменті. Так, я можу зайнятися певною справою, яка цікавить і правозахисників. Проте коло збігу інтересів адвоката і правозахисника дуже незначне.
— А як же визначення адвокатури, в якому однією з її функцій встановлений захист прав людини?
— Адвокат захищає конкретного клієнта! Одні адвокати захищають клієнта залежно від кількості грошей, які їм запропонували. Інші адвокати – з якихось інших міркувань. Я ж беруся лише за ті справи, котрі мені особисто цікаві за цілим переліком критеріїв. Я можу абсолютно безкоштовно взяти справу якогось бомжа з помийки, якщо вона є для мене цікавою з певних професійних міркувань, або просто шкода людину. Однак я ніколи не візьму справу, хоч би який гонорар мені пропонували, якщо вона мені не подобається в професійному плані, якщо я не вважаю «правою по життю» людину, котру я маю захищати. Життя в мене тільки одне, грошей мені вистачає (я аскет і не цікавлюсь всякими витребеньками). Отже, я не бажаю витрачати своє життя на справи, які мені не цікаві.
— Що для вас означає «виграти» справу для клієнта?
— Однозначної відповіді на це запитання немає. Виграти справу означає примирити людей, або покарати людей, які неправі і не бажають це визнавати. У більшості людей проблеми не у конкретній справі. Вона лише фізичний прояв їхніх глобальних проблем. Коли люди, наприклад, розлучаються, це не є питанням їхньої справи. Нормальні люди розлучаються шляхетно. Якщо ж вони починають у суді трясти брудною білизною, на публіці звинувачувати одне одного казна в чому, ділити дітей та майно зі скандалом, це означає, що у людей труднощі з головою. Їхня проблема лежить не у площині суду, а у їхній нездатності домовитися. Нормальна людина ніколи в житті не винесе на публіку своє сміття.
Пояснити людині, що її проблема – в її власній голові – це і є успіх у справі. Якщо людина опинилася в залі суду, це означає, що вона якось неправильно живе. Можливо, неправильно живе її супротивник, тоді треба доводити це йому.
— Ви є однією з небагатьох вітчизняних адвокатів, які представляють інтереси мешканців будинків у спорах із ЖЕКами? Навіщо це вам?
— Справа не в ЖЕКах! Я вже це неодноразово пояснювала. Річ у тім, що у цій країні неймовірна кількість нерозподіленого майна і землі. ЖЕК – це похідна проблема від того, що ми всього лише 16 років ділимо колишнє радянське майно. Як відомо, сьогодні почали вбивати через не скасований мораторій на продаж землі. За сотки в центрі Києва та інших великих міст вбивають вже давно, і кінця-краю цьому не видно.
Як вірно зазначив КСУ в своєму епохальному рішенні від 2 березня 2004 р., проблема полягає в тому, що багатоквартирний будинок на 500 квартир із прибудинковою територією в центрі Києва по суті нічим не відрізняється від будинку на двох хазяїв на 6-ти сотках в селі Тютюші. Юридична сутність у цих об’єктів однакова.
Проте спробуйте це пояснити нашим громадянам. Вони – співвласники мимоволі. До них не доходить, що будинок, де вони придбали квартири, і прибудинкова територія – це цілісний майновий комплекс, яким вони спільно за взаємною згодою повинні володіти та опікуватись.
До того ж у нас навмисно ускладнені юридичні процедури створення ОСББ. Це зроблено тими, хто пиляє ці землі на шматки, займається ущільненням забудови, забираючи у людей "по бєспрєдєлу" їхні присадибні території. Ці особи зацікавлені в тому, аби люди були якомога довше роз’єднаними і не могли реалізовувати спільні економічні інтереси, наприклад, не могли виділити собі в натурі прибудинкову територію і нарешті почати нею опікуватися.
ЖЕКи – це одна з найменших похідних від згаданої проблеми, просто вона найбільш помітна. У нас люди намагаються лікувати маленький прищик на гангренозній нозі. Треба розуміти, що прищик залікувати можна, але ногу все одно доведеться відтяти.
Проте, довести людям, що є системною проблемою, а що – лише похідними від неї негараздами - надзвичайно важко.
ПРОБЛЕМА НЕ В ЖЕКАХ! ПРОБЛЕМА В СИСТЕМІ!
— Як можна згуртовувати мешканців багатоквартирних будинків із їхніми різними інтересами та вимогами?
— На жаль, процедура об’єднання людей сьогодні обтяжена значними залишками совкового менталітету. Люди не розуміють, що вони є потенційними власниками великої купи грошей у вигляді землі та муніципальних підприємств. Наші громадяни замість того, щоб виходити на демонстрації з вимогою спростити процедури об’єднання, формалізації своєї власності, виходять на мітинги з вигуками "Юля! Юля!" або "Вітя! Вітя!".
Важливість проблеми розумію я, розуміють інші фахівці, в тому числі юристи. Однак юристи у більшості випадків працюють на те, аби люди якомога пізніше додумалися до об’єднання в заради спільних економічних інтересів, адже юристи працюють якраз на нашу еліту, що “харчується” з перманентного бардака в країні.
Я намагаюся іти проти течії. Замість того, аби взяти гроші у забудовників, а забудовниками у нас є сьогодні представники всіх без винятку політичних сил, я намагаюся пояснити людям, у чому насправді проблема. На жаль, в мене немає широкого ретранслятора моїх ідей, тому можливості преси є дуже важливими.
— Які реальні переваги надає мешканцям створення ОСББ?
— Люди досі не розуміють, що єдиною справжньою нерухомістю є земля, а те, що на ній стоїть, завжди можна знести і побудувати нове. Приклад – будинок на вул. Жилянській у Києві, який розвалили забудовники, зводячи споруду поруч. Якби мешканці цього будинку вчасно створили ОСББ, приватизували землю, отримали державні акти та межові знаки, вони, принаймні, могли би продати ці руїни і шматок землі. На отримані гроші люди змогли би купити все, що заманеться, та ще й стягнути з забудовників та корумпованої міської влади моральні збитки. Натомість вони живуть у приміщеннях маневреного фонду, по якихось готелях і будуть дуже щасливі, якщо їм дадуть якісь конури з видом на смітник на «краю географії».
— Невже справа виключно в нашому менталітеті?
— Та ні, на Заході теж далеко не всі люди розуміють ці проблеми. Просто там ці питання давно вже врегульовані. Нещодавно я була в Айові (США). Зайшла подивитися на Муніципальний кадастр. Натискаю в комп’ютері на будь-яке місце в м. Де Мойн, столиці штату. З’являється інформація: межі земельної ділянки; вся історія, починаючи з 1948 року, коли якийсь Джесайя Сміт за 10 рушниць купив у індіанського вождя ці 5 акрів, а далі – список всіх правовстановчих документів. «Клікаєш» на будь-який із цих документів – з’являється його відсканована копія. Крім того, є фотографія земельної ділянки в різних ракурсах, опис того, що саме на ній розташоване, скільки все це коштує, хто й коли робив оцінку цього майна, чи погодився власник із цією оцінкою тощо. Все це потрібно для розрахунку і сплати місцевого податку. В Айові дають 5 років податкових канікул для тих, хто створює нову вартість. Якщо ви купили землю з якимось смітником чи руїнами на ній і почали будівництво, то податки ви почнете платити лише через 5 років з моменту початку будівництва, а до того – платитимете з суми, яку все це коштувало до початку будівництва.
Спробуйте в Україні комусь натякнути про необхідність створення відкритих кадастрів! У нас Президент повернув Закон про кадастр, посилаючись на те, що це таємна інформація, а також на рішення КСУ в справі Устименка.
- Можливо, в Україні поки зарано створювати відкритий Земельний кадастр?
— Це неприпустима річ! В усіх цивілізованих країнах існують відкриті кадастри. Така інформація за визначенням не може бути закритою.
У нас всі землі навколо великих міст вкриті подвійними, а то і потрійними державними актами. Через це людей уже почали вбивати. Крім того, на тяганину в судах щодо визначення, чий же акт на землю виданий неправильно, є недійсним тощо, відтягується величезна частина суспільних ресурсів.
На Заході землі теж розподілялися жорстоко і зі зброєю в руках, але ж це відбувалося 300 років тому. Сьогодні у західних країнах на кожному предметі матеріального світу висить бірочка, на якій чітко вказано, чиє це майно, скільки коштує, на якій підставі придбане і скільки платиться податків, а отже, можливості для дєрібану та іншої корупції суттєво зменшені.
ПРОФЕСІЙНІ ТАЄМНИЦІ
— Чи є випадки, в яких адвокат може йти на відверте порушення приписів закону?
— Адвокат вибирає, як і кожна людина, для себе сам, як йому вчиняти. Адвокат – це звичайна людина, котра виконує певну роботу. Отже, говорити слід не про адвоката, а про людину. Точніше про те, що людина може зробити за гроші.
Коли ви бачите гарну молоду жінку поруч з огидним, страшним як вісім Квазімодо олігархом, що ви кажете про таку жінку? "Це ж треба настільки любити бабло!" Можливо, вона його покохала за багатий внутрішній світ. Імовірність цього, зрозуміло, близька до нуля.
Так само й адвокат обирає для себе. Я для себе вибираю однозначно - чи права по життю людина, яка до мене звертається? Вона може бути не права формально, бо в нашій країні не можна бути правим в усіх випадках. Чи праві формально селяни, коли не мають державних актів на землю, бо їх просто надурили? Чи праві люди, які захищають свій дитячий майданчик від забудовника, у якого на руках всі легітимні рішення? Мій клієнт може бути неправий формально, але він повинен бути правим по життю, з моєї точки зору.
— Яким чином вас знаходять клієнти?
— Не маю жодного уявлення. Мій телефон знає майже вся країна, тому знайти мене не так вже і важко. Мій телефон повинен бути в довіднику адвокатів. Я його не змінювала багато років.
— Чи пропонуєте ви свої послуги як судового адвоката з власної ініціативи?
— Ніколи в житті я нікому не пропонувала свої послуги. Я вважаю, що це просто неприпустимо. Таке зачіпає мою гідність. У той день, коли я отримала адвокатське свідоцтво, я одразу ж поцікавилася, чи є якісь справи, які ніхто не хоче брати. Такі справи, звичайно, були. Я свою першу справу вела півтора роки. Вона була кримінальною. Вже після перших судових засідань до мене масово повалили платні клієнти. Мене просто прорекламували люди, яких я захищала безкоштовно.
— Чи маєте ви адвокатське бюро та помічників?
— Ні, не маю. В мене ніколи не було ні бюро, ні помічників. А навіщо? Я сама працюю над усіма справами, а беру їх тільки таку кількість, з якою можу впоратися.
— Нині жваво обговорюється необхідність прийняття нового закону «Про адвокатуру»? Чи є в цьому нагальна потреба? Чи розв’яже це проблеми адвокатури?
— Я дуже добре знаю Дмитра Кухнюка, який «життя поклав» на цей проект. Звичайно, ми його давно обговорюємо. Однак спробуйте проштовхнути законопроект "Про адвокатуру" в нашій Верховній Раді.
Насправді він просто необхідний. Вітчизняний інститут адвокатури треба реформувати. Проте перспективи проходження цього законопроекту в ВРУ дуже сумнівні. Річ у тім, що в нашій країні є традиція «класти під себе» юристів, робити з них «повій». Юристи сьогодні відстоюють одну правову позицію, а завтра – іншу. Особисто мені огидно на це дивитись.
У нас люди не дбають про свою репутацію У нас всі, за незначними винятками, продають свою репутацію за «бабло». А якщо хтось цього не робить, чомусь вважається придурком.
У ЯКИХ СУДАХ НЕМАЄ КОРУПЦІЇ
— Але ж сьогодні держава бореться з корупцією, наприклад, у судах?
— Стосовно судів хай вас не вводить в оману останній вал «сеансів чорної магії з викриттями». Це лише чергова спроба «покласти під себе» судову систему. Так само, як вона лежала колись під «юристами-футболістами». Представники певних політичних кланів колись дуже спритно керували ринком замовних судових рішень. Після того, як вони пішли у політичне небуття, судді почали жити за «довільною» життєвою програмою. Тобто кожна зацікавлена особа на підставі чесного аукціону купувала того суддю, який заманеться.
Тепер формується інша тенденція – пробують повернути суди під тотальний контроль.
— Невже за останніми скандальними подіями щодо відомого списку суддів не стояло жодних благих намірів?
— Не смішіть мої капці. Поясню на прикладі. Як ви вважаєте, скільки місцевих судів у штаті Айова (США) за умови, що у ньому проживає 4 мільйони населення? Для орієнтиру підказую, що в Києві на приблизно ту ж кількість населення створено 10 місцевих судів. Відповідаю: в Айові створено 99 районних судів на населення штату! У них проводяться дуже ґрунтовні дослідження щодо того, яка кількість суддів та клерків має працювати в кожному з судів, аби максимально адекватно задовольняти потреби населення в правосудді. В цих 99-ти судах штату Айова розглядається більше мільйона справ на рік, а в апеляційну інстанцію на рік надходить лише 2 тисячі справ. Там працює лише 9 суддів, тоді як Київському Апеляційному суді – майже півтори сотні. Люди в США задоволені судовими рішеннями! А у нас апеляція подається практично на кожне рішення.
Правосуддя в США – це сервіс, який надається державою населенню для вирішення суперечок. У нас – це бізнес продажних повій, котрі сидять у будинках із вивісками "Суд" та торгують правосуддям «іменем України». Вони набивають свої кишені та «торблять» народ на підвідомчій території.
— У чому ж причина такої різниці між правосуддям у нас і на Заході?
— У США важко уявити суддю, який би прийняв завідомо неправосудне рішення. А в нас судді просто знахабніли. Вони вже забули навіть, як пишуться судові рішення. Для них це готують сторони. У США теж є практика підготовки і відкритого пропонування суду можливого проекту судового рішення. Проте в американський суд сторони йдуть з чистими руками. Там не можна роками використовувати формальні зачіпки і нести ахінею в судовій залі. Цього ніхто не дозволить. Судді в США не зацікавлені в таких витребеньках, якими займаються у нас.
— А чому?
— Бо у США та інших нормальних країнах будь-яка особа, котра перебуває на державній службі, є абсолютно відкритою для суспільного контролю. У них суддя, який отримує з урахуванням податків 132 тисячі доларів на рік, не може їздити на «Мазератті» та жити в будинку за 4 мільйони доларів як деякі українські голови судів. Завдяки відкритим кадастрам та реєстрам, а також повному декларуванню всіма держслужбовцями своїх доходів і видатків, це неможливо в принципі.
Ти - “кримінальний талант”, і твоє покликання - займатись шахрайством? Ти хочеш заробляти дійсно великі гроші? Не йди на державну службу. Спіймають і посадять!
А у нас влада дорівнює бізнесу. У нас конвертація влади в гроші та грошей у владу має шалений рівень рентабельності, з яким не порівняється жоден бізнес.
— Назвіть найбільш значущу для юридичного світу подію 2007 року?
— Відмова КСУ виносити рішення по Конституції, в якій права нога посварилася з лівим вухом, під час розгляду конституційності указів президента про розпуск ВР. Я дуже боялася, що якась зі сторін таки купить рішення КСУ. На щастя, цього не сталося. КСУ зафіксував, що за цією Конституцією, в якій мінімум вісім глобальних «дірок», жити неможливо.
Що зробили судді, що зробив пан Шаповал? Вони наочно показали, що в цій Конституції є декілька системних протиріч. Виправлені ці протиріччя, можливо, і не будуть. Проте КСУ за таких умов не втратив гідність і не прийняв жодного рішення на чиюсь користь.
— Чим, на вашу думку, буде жити юридичний світ у 2008 році?
— Юридичний світ буде жити тим, що відповідні політичні сили спробують отримати контроль над ринком замовних судових рішень, а отже - повернеться той "бєспрєдєл", який був до 2004 року. Судді знову будуть налякані. Зараз вони трохи знахабніли, почали працювати автономно, але швидко згадають старі добрі часи.
ОСОБИСТІСТЬ ЮРИСТА
— Пані Монтян, чому ви стали саме судовим адвокатом?
— Я не пам’ятаю часів, коли я не хотіла бути юристом. У мене щасливий випадок – покликання від народження. В нормальній країні я би стала детективом. Проте досить швидко зрозуміла, що слідство і сімейне життя є несумісними. Отже, я стала адвокатом і ніколи не шкодувала про це.
— Яке значення сім’ї для успіху юриста?
— Для будь-якої людини сім`я є найголовнішим. А для жінки й поготів. Хай мене заплюють феміністки, але життя свідчить, що чоловік може себе знайти, якщо він не має сім`ї, але захоплений якоюсь глобальною ідеєю. Світ бачив приклади чоловіків-відлюдників. Проте, жінка-відлюдник – це протиприродно, на мою думку. Бо справжня професія нормальної жінки – це кохання. А все інше, навіть юриспруденція – лише хобі.
— У вас четверо дітей. Ваш рецепт балансу між професійним і особистим життям?
— Дітей, на мою думку, треба виховувати зі здоровою недбалістю. Як гіперопіка, так і повна занедбаність дитини є однаково поганими явищами. Діти – це окремі істоти. Не треба їм нав’язувати свої думки. Я вже не раз казала, що мені байдуже, ким вони будуть, підуть у порнозірки чи в монастир. Головне, щоб це був їхній особистий вибір, аби вони були з цим щасливі.
Дітей треба вчити бути щасливими з тим, що у них є. Кожна людина індивідуальна і повинна розвивати свої чесноти.
— Найбільш ефективний спосіб зняття стресу?
— Похід із дітьми на якість змагання. Вони займаються боксом. Ми з чоловіком палко за них вболіваємо.
— Джерело вашого натхнення в юридичній діяльності?
— Юриспруденція сама по собі. Процес пізнання нового, а відтак - процес самовдосконалення.
Щиро дякуємо!
Розмову вела Лідія МАНДИЧ
|
