№49(132)
06 грудня 2007 року
|
|
Шопінг по-державному або як витратити гроші з розумом Спеціально для «Юридичної газети»
Спадає на думку жарт. Двоє студентів на зупинці. Один тримає пакет, час від часу щось тягне з нього поживне і з’їдає, потім знову. Другий згодом не витримав і як гаркне: «Досить пельмені жерти, варити нічого буде!». Політика законодавчої влади стосовно державних закупівель зовні нічим не нагадує зголоднілих студентів, але викликає якесь відчуття смутку. Гроші державних установ з дивовижним прогресом зникають у прожерливому роті приватних юросіб, не дочекавшись втілення їх у реалізацію потреб народних.
Процитую, що метою ЗУ «Про закупівлю... за державні кошти» є «створення конкурентного середовища…, забезпечення прозорості процедур закупівель… та досягнення оптимального і раціонального їх використання». Складно переоцінити турботу держави про оптимізацію спрямування грошових потоків. Тож спробуємо розібратись, який результат на сьогодні має застосування вказаного закону, і які вектори руху здобувають державні кошти з потужного поштовху регулятора.
Отже, згідно із Законом, для організації та проведення процедур закупівлі на підприємстві повинен бути створений Тендерний комітет не менше, ніж з 5-ти осіб. Члени тендерного комітету протягом 6-ти місяців із моменту вступу до тендерного комітету мають отримати відповідні свідоцтва встановленого зразка. Як наслідок – розпорядникам державних коштів доведеться підготувати не менше за 7500 грн для навчання членів ТК (ПДВ відшкодувати не вдасться).
Такі витрати необхідно буде здійснювати кожні 2 роки. Важко сказати, значний це термін чи ні. Враховуючи, з якою періодичністю до законодавства про закупівлі вносяться зміни, цей термін замалий. Але, зваживши витрати, виявляється, що дешевше розібратись із черговою редакцією закону самостійно.
Цікаво, що раніше навчанням із процедур закупівлі займалася Торгово-промислова палата, яка залучала спеціалістів із регіональних управлінь Міністерства економіки, яке раніше було контролюючим органом із питань закупівель. Нагадаю, що сьогодні реалізацію основної мети закону щодо створення конкурентного середовища у сфері закупівель забезпечує Антимонопольний комітет України. Як, підкажіть, можна назвати керівника, який передоручає роботу вже досвідченого спеціаліста іншому, який про цю роботу і не чув. Я гадаю - стратегом. На перспективу. До того ж далеку.
Зараз сертифікат встановленого зразка можна отримати в Приватному вищому навчальному закладі Український університет фінансів і права при Тендерній палаті України. Вартість такої «приватності» – зростання ціни на 4-5-денне навчання з 700 до 1500 грн Виникає питання: чому в законі серед перерахованих випадків, коли процедури закупівлі не застосовуються, немає витрат на послуги зі здійснення процедур закупівель? Адже вартість таких послуг може легко потрапити в сферу дію закону. Мабуть, тому, що такої послуги немає у Державному класифікаторі продукції та послуг. До речі, про цей важливий документ.
Без визначення
Хоч як це дивно і навіть парадоксально, в законі нема визначення поняття предмета закупівлі. Наказом Міністерства економіки від 17.04.2006 визнано такими, що втратили чинність, попередні накази, зокрема «Про затвердження форм оголошень стосовно державних закупівель та інструкцій щодо їх заповнення» та «Про порядок визначення предмета закупівлі за державні кошти». Останній вказував, що визначення предмета закупівлі за державні кошти здійснюється на основі Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, при цьому предмет закупівлі продукції, який не підлягає поділу на частини, визначається за показником п'ятого знака Класифікатора (класифікаційне угруповання «категорія»). Незважаючи на те, що указ втратив чинність, законослухняні громадяни продовжують ним керуватись. Теоретично категорію «Устаткування для автоматичного оброблення інформації» можна розбити на предмети закупівлі, такі як: «Пристрої запам’ятовувальні», «Принтери, плотери», «Дисплеї візуальні» тощо (підкатегорії та типи). Насправді ж такий крок може бути розцінений керівними органами як спроба уникнути застосування законних процедур закупівлі. Тож нечинний наказ залишається актуальним. Так само, як і другий згаданий «Про форму оголошень...». За відсутністю альтернативи.
Отже, наступною статтею витрат вашого «тендерного бюджету» є розробка тендерної документації. Для її реалізації варто скористатись підказкою залучених на договірних засадах експертів (які не можуть входити до складу Тендерного комітету), або обійтись своїми знаннями і досвідом. Ще можна зателефонувати спеціалісту Міністерства економіки, щоб дав пораду. Але якщо є такий знайомий. Бо офіційно жоден орган, що здійснює державний нагляд та контроль у сфері закупівель (Міністерство економіки туди, як відомо, не входить) не повинен роз’яснювати населенню спірні питання чи невизначеності в сфері державних закупівель.
Отримувати інформацію. Де?
Звернімося ще до однієї вимоги закону. Отже, інформація щодо державних закупівель, передбачена законом, розміщується послідовно принаймні в одній із інформаційних систем у мережі Інтернет згідно з власним регламентом та в порядку, передбаченому інформаційними системами.
Далі закон містить вимоги до інформаційних систем щодо забезпечення його виконання. Вимоги жорсткі. Мабуть, тому на практиці можна розмісти весь необхідний пакет документів, скориставшись послугами тільки однієї організації. ТОВ «Портал Державні закупівлі України». «Інформаційні послуги», які він надає, коштують також недешево. Якщо торік (у 2006 р.) за процедурою запиту цінових пропозицій (теоретично – найпростіша процедура, предмет закупівлі вартістю до 100 тис. грн) сума за договором становила 300 грн, то цьогоріч - вже близько 1500 грн. На телефонний дзвінок до Порталу (хвилина коштує, за офіційними даними, 4 грн., за неофіційними – 9 грн.) і запитання про ціни на послуги мені відповіли: «Ні, ми такої інформації не надаємо».
Виявилося, зрештою, що отримати таку інформацію взагалі ні в кого. До речі, якщо будете дзвонити, майте на увазі, що вас будуть довго перемикати з телефону на телефон, потім шукати ту людину, яка вам може відповісти. На сайті цієї організації можна прочитати: «Портал Державні закупівлі України» не є структурним підрозділом та не входить до сфери керування жодного державного органу, зокрема Міністерства економіки України. Тому Ваші твердження стосовно того, що портал зобов'язаний розміщувати Вашу інформацію про торги, у тому числі надіслану поштою, є необґрунтованими та надуманими».
Варто сказати, що ціни ще значно відрізняються в залежності від процедур закупівлі. Оприлюднення інформації по відкритих торгах, наприклад, буде коштувати дорожче. Тож планувати доводиться всліпу і з запасом.
Підприємства, які воліють ознайомитись із оприлюдненою на сайті інформацією, тобто зареєструватись як учасники торгів, повинні заплатити за користування сервісами порталу протягом 6-ти місяців – 1500 грн, протягом року – 2750 грн. Так реалізується принцип державних закупівель, вказаний у законі – вільного доступу, відкритості та доступності інформації з питань закупівель, у тому числі для громадян України та громадських організацій.
На практиці все частіше трапляються такі ситуації. Державне підприємство, яке фінансується на основі госпрозрахунку, займається соціально необхідною справою ритуального супроводження. Для потреб виробництва йому необхідно закуповувати за процедурою тендерів бензин, деревину, трактори. Розмовляю з менеджером: «Які процедури ви застосовували?» – «Ніякі. Краще ми заплатимо за адміністративною відповідальністю штраф». «Головняк» – ось як називається у народі процес підготовки та проведення торгів. Максимальна економія та ефективність у законі – ще один із принципів закупівель. Шановне керівне панство, досить пельмені їсти, варити нічого буде. Кошти ж держпідприємств не на деревах ростуть. На жаль.
|
