№44(128)
08 листопада 2007 року
|
|
Десятий «Міністр справедливості» України Політичні, професійні та особистісні чинники вибору Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
За чинною Конституцією України «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України» (частина 1 ст. 115 Конституції України). І хоча КМУ «продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України» (ч. 4 ст. 115 Конституції), очевидно – рано чи пізно буде створено новий Уряд. І ми матимемо цього разу десятого (з часу проголошення в 1991 р. незалежності України) Міністра юстиції України.
Хто ним стане?
Хочеться вірити, що це залежатиме не лише від кулуарних політичних домовленостей та професійних зв’язків претендентів, але й від їх професійних та особистісних рис, а також думки українського правництва. До якої, в силу різних причин, раніше не дуже прислухалися. Саме тому «Юридична газета» ініціювала публічне обговорення можливих претендентів, зокрема надавши їм та іншим авторитетним правознавцям можливість висловитися, відповівши на запитання «ЮГ» (читайте окремо).
Далі – до вашої уваги деякі узагальнення нашого дослідження. Спочатку окреслено коло претендентів, яке зменшене до двох, на нашу думку, реальних кандидатів, згодом подано аналіз політичних, професійних та особистісних чинників, визначальних для відповіді на питання: хто саме є гідним стати Міністром юстиції України?
Кандидати
З-поміж кандидатів на посаду Міністра юстиції України (далі – МЮ) після вересневих парламентських виборів 2007 р. називалися (далі – за абеткою зі згадуванням політичної сили, з якою вони асоціюються) Роман Зварич (НУ-НС), Микола Катеринчук (НУ-НС), Олександр Лавринович (ПР), Микола Оніщук (НУ-НС), Андрій Портнов (БЮТ).
«ЮГ» запропонувала всім претендентам дати інтерв’ю. Вдалося поспілкуватися з усіма претендентами (або їхніми прес-секретарями) й отримати ексклюзивну інформацію щодо їхніх позицій. Яку й викладаємо.
Так, секретар Романа Зварича (з яким було зв’язатися найважче) повідомила, що «Роман Михайлович взагалі не хоче говорити на цю тему». Тобто є шанс заспокоїти скептиків: наразі третє повернення хоч і блискучого аналітика, але неюриста (за українськими стандартами) в Міністерство юстиції України (далі – МЮУ) не очікується.
Не вдалося зв’язатися з Миколою Катеринчуком, якому, між іншим, 19 листопада виповнюється 40 років. Його секретар пояснив, що той недоступний «на три тижні». І ввічливо запропонував нам зробити свої висновки на основі повідомлень у ЗМІ. Як ми з’ясували, 25 жовтня пан Катеринчук під час інтернет-конференції на сайті ForUm заявив таке: «Через 5 років я буду прем’єр-міністром України і приведу Україну до членства в ЄС». Таке бажання пана Катеринчука для «ЮГ» не секрет: його озвучив він сам ще торік, коли увійшов до престижного переліку 50-ти топ-юристів України в дослідженні «Юристи України. Вибір клієнта». Там, щоправда, був один нюанс: стати прем’єр-міністром було зазначено в категорії «професійна мрія»... Поки жоден юрист не став українським прем’єром. Можливо, пан Катеринчук стане, але наразі висновок такий: очолити МЮУ не є його професійною амбіцією.
«ЮГ» вдалося отримати ексклюзивне очне інтерв’ю з чинним Міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Можемо запевнити: інтерв’ю вийшло щирим і цікавим (читайте окремо). Дозволимо собі зазначити, що незважаючи на хронічну втомленість міністра, він готовий залишитися на посаді, хоча й не триматиметься за крісло в разі зміни влади в КМУ. Сказав, що працюватиме в ВРУ.
Попри свою зайнятість та ювілей (50-річчя), Микола Оніщук, новопризначений Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (далі – НК), висловив свою позицію в ексклюзивному інтерв’ю (читайте окремо). Між іншим, він відзначив, що демонструє відкритість, а стати Міністром юстиції – не є його метою. Хоча, як нам вдалося з’ясувати, саме він найбільш реальна кандидатура на посаду з боку «помаранчевої коаліції», якщо вона таки буде сформована.
Андрій Портнов визнав, що «себе на посаді не бачить, а найбільш достойним кандидатом зі своєї фракції вважає Петра Крупка, а з «Нашої України» – Миколу Оніщука». Він також багатозначно повідомив, що залишатиметься «у засаді». Петро ж Крупко відзначив «ЮГ», що теж «не претендує на цю посаду». Він послався на коаліційну угоду, за парафованим проектом якої ця сфера закріплена за НУ-НС. І додав, що «визначився зі своїм політичним вибором. І тут нема про що говорити». Хоча і визнав, що «працював на посаді першого заступника МЮ (19.10.2005-7.02.2007 – Авт.), і якщо говорити про професійний досвід, то він у мене є».
Ми аналізували шанси інших претендентів. Зокрема тих, хто працює в Секретаріаті Президента України (далі – СП) Ігоря Пукшина та Миколи Полудьонного, чиї кар’єрні стежини постійно, часом конкурентно, переплітаються і які, до речі, в 1997-1998 рр. були заступниками МЮ. Проте наші джерела в СП підтвердили: вони не претендують. Між тим, з-поміж юристів уперто циркулюють чутки: саме Ігор Пукшин може очолити МЮУ.
Підсумуємо: є два відомі нам (хоча, звісно, можливі й інші) реальні претенденти на посаду МЮ в наступному Уряді за умови формування коаліції будь-якого формату – Олександр Лавринович та Микола Оніщук.
І хто з них стане МЮ залежатиме значною мірою від політичних чинників. Отож, аналізуємо далі.
Політично
«Політично» в даному випадку означає, що вирішальним чинником стануть політичні домовленості, пов’язані зі складом можливих форматів коаліції та тих осіб, які їх влаштовують.
Так, якщо БЮТ і НУ-НС (удвох чи навіть за участю Блока Литвина) сформують коаліцію та Уряд, то за умови дотримання положень парафованої ними 17 жовтня 2007 р. Коаліційної угоди, діятиме положення Додатку 1.1 до Угоди. За цим Додатком («Розподіл посад та керівників Кабінету Міністрів України між суб'єктами Коаліції») «суб'єктом Коаліції, за яким посада закріплюється на 5 років» є НУ-НС.
Як ми вже відзначили, реальним, хоч і не єдиним, кандидатом від НУ-НС є Микола Оніщук. Він, хоч і новачок у НУ-НС (колишній член і чільник Партії промисловців і підприємців, який не пішов за Анатолієм Кінахом на союз з ПР), але вже має політичні заслуги перед Блоком НУ-НС. Він був заступником керівника Центрального виборчого штабу Блоку НУ-НС на вересневих виборах, і зокрема, керівником його юридичного штабу. Відзначимо, що цей пост на минулих парламентських виборах обіймав Роман Зварич і саме він відтак став МЮ. Побачимо, чи йдеться про системність винагороди посадами за юридико-партійну роботу.
Якщо буде сформовано так звану «широку коаліцію» (за участю НУ-НС, ПР та Блоку Литвина), то є підстави вважати: МЮУ все ж відійде НУ-НС. Причина: ПР навзаєм піде назустріч НУ-НС. У такому разі, можливо, доведеться вибирати між Миколою Оніщуком та Ігорем Пукшиним. Звісно, якщо вважати посаду формою вдячності, то пан Пукшин заслужив не менше за пана Оніщука цю посаду, захищаючи інтереси Президента в суді (часто всупереч інтересам ПР). Саме через це особистість Оніщука, який не так асоціюється з судовими процесами, менш дратуватиме ПР і вона погодиться.
Які шанси Олександра Лавриновича? Звісно, ніяких за «помаранчевої коаліції». І майже ніяких за «широкої». Причина: особистого характеру. У Президента України Віктора Ющенка, що істотно впливає на формування коаліції, Міністр юстиції Олександр Лавринович, осмілимося припустити, асоціюється з негативними емоціями. Мантра Лавриновича: президентський «указ – незаконний», «указ – неконституційний» несе негативну енергію, хоча часом така юридична оцінка, кажуть експерти, є обґрунтованою (інше питання – залучення кращих умів Мін’юсту для обґрунтування упередженої правової позиції). Олександр Лавринович, втративши сенс неупередженості, втратив імідж (головного) юриста держави. Сьогоднішній його імідж – це адвокат ПР. Хоча він і підкреслює, що є позапартійним. Проте очікується, що Олександр Лавринович не піде з політики. Він відійде, намагаючись повернутися.
Словом, Микола Оніщук – найбільш реальний претендент на посаду з огляду на політичні чинники. Але ще залишаються чинники професійні. Їх ми залишимо на розсуд юридичної громадськості.
Ліричний відступ
ПРОФЕСІЙНО ТА СУБ’ЄКТИВНО Дозволю собі невеликий ліричний відступ. Україна – країна юридичних «чудес». І «чудотворців», які «ваяють» чудеса того, що можна назвати українським юридичним фольклором. Сумнівні за правомірністю нормативно-правові акти та судові рішення доповнилися міністрами юстиції, які не є дипломованими юристами та недипломованими юристами, що стали Заслуженими юристами України. Звісно, можна було подискутувати на предмет змісту поняття «юрист» і спробувати довести, що юрист – це не лише той, хто має диплом ЮНЗ. І можливо, в цьому є сенс – скажімо, в давні часи не було юрфаків і юристами ставали, так би мовити, «на виробництві». Але суть в іншому: суть у правничому вишколі. Досвід доводить: аби стати юристом – не достатньо отримати диплом юриста; потрібно щоденно жити правом і це те, що відбувається з тими, хто щоденно навчається на юридичному. Живучи правом в середовищі правничої школи, спілкуючись очно та заочно з носіями права – вчителями-правознавцями і юристами, та читаючи тисячі й мільйони сторінок на юридичну тематику, волею-неволею проникаєшся ідеєю права, а відтак на практиці глибше пізнаєш правову матерію. Аби творити не всупереч їй, а в гармонії з нею. Саме тоді право, його світ приймає до себе. Диплом юриста не є перепусткою в цей юрсвіт, він є лише квитком (ліцензією), який можна анулювати. У цьому сенсі будь-хто, хто «сів у чужі сани» буде правом відторгнутий. Не сьогодні, так завтра.
|
