№43(127)
25 жовтня 2007 року
|
|
«Вона повідомляє мене, коли треба трохи пригальмувати», – гість редакції - к. ю. н., магістр права (США), доцент економіко-правового факультету Донецького національного університету Данило Федорчук, – про пріоритети, скасування пільг і найгірше лихо юриста
Професорсько-викладацький склад економіко-правового факультету ДоНУ складають чимало визначних особистостей. З-поміж них – Данило Федорчук, який є одним із тих, хто користується як визнаною повагою колег, так і авторитетом у студентів. Його здобутки та досвід наштовхують на думку – він міг стати успішним юристом корпоративної юридичної фірми, суддею чи адвокатом. Проте обрав саме викладацьку стежину.
БУТИ ДЕЩО ПОПЕРЕДУ ПРАКТИКИ
- Пане Федорчук, який найкращий аспект вашої професії як викладача права?
- Найкраще – це відчуття свого внеску в формування нових особистостей, спостереження за їх професійним зростанням. Як викладач, я постійно перебуваю в студентському середовищі, яке є найбільш відкритим до нововведень, найбільш креативним та соціально сміливим.
- А що найскладніше в роботі?
- Найкращий аспект виявляється і найскладнішим. Мій знайомий професор якось дотепно назвав працю викладача «синдромом анти-Пітер Пена» (Пітер Пен, як відомо, залишався дитиною тоді, коли всі навколо старшали). Викладач, навпаки, на відміну від незмінно юних студентів навколо, стає старшим. І найскладнішим, мабуть, є не втратити це почуття молодої, гнучкої душі, інакше контакт зі студентами буде назавжди втрачено. Отже, мої студенти не дають мені старішати та стимулюють мене до інтелектуального зростання, невпинного самовдосконалення. Адже я не вправі ставити перед студентами вимоги та очікування, яким сам не відповідаю. А вимоги до студентів я маю дуже високі.
- Як викладачу в університеті залишатися практично «підкованим»?
- Паралельно практикувати, хоча, як правило, найбільша проблема – це брак часу. Крім того, слід постійно відстежувати останні юридичні події, судову практику та найбільш актуальні юридичні проблеми суспільства. А загалом роль справжнього науковця-юриста – бути дещо попереду практики та формувати концептуальні умови для її поступу.
- Що нині варто системно вдосконалити в підготовці юриста в університеті загалом і з огляду на потреби юридичної практики зокрема?
- Уважаю, що слід негайно зупинити «конвеєр дипломів». Абсолютно неприпустимою є ситуація, коли в Україні дипломи юристів надаються понад 200-ми вишами, багато з яких мають невідомий статус. Ринок праці переповнений особами з вищою юридичною освітою (мабуть, чверть з яких має диплом із відзнакою), тоді як здобуті знання не дозволяють виконувати елементарну правову роботу. Юридична освіта перетворилася для вишів на спосіб заробляння відносно легких грошей, а страждає у такому разі, як завжди, якість, а в кінцевому рахунку – все суспільство, що призводить до девальвації професії. Крім того, сама методика підготовки правників потребує змін. Ринок чекає не на «законознавців», а на осіб, які можуть креативно мислити та застосовувати одержані знання попри всі недосконалості чинного законодавства. Адже робота сучасного юриста потребує глибоких теоретичних знань і системного розуміння права. Отже, вважаю, що при підготовці правників більше уваги слід приділяти не вивченню текстів нормативних актів, а розвитку критичного та логічного мислення, вміння обґрунтовувати свою точку зору письмово та усно. А також – не в останню чергу – морально-етичній підготовці майбутнього правника. Опитування, що проводилися серед студентів різних курсів спочатку на рівні Донецького національного університету, а потім на національному рівні, виявили надзвичайно високий процент студентів, яким властивий правовий нігілізм і готовність вирішити справу клієнта будь-яким шляхом, включно з порушенням законодавства та навіть скоєнням злочину. Понад половина студентів хоча б інколи вдається до плагіату для зменшення академічного навантаження, а чверть із них вважає, що це є цілком допустимою практикою. Заплющуючи очі на ці проблеми, університети випускають дипломованих правопорушників, озброєних спеціальними знаннями, які сприятимуть поглибленню правового «свавілля» в нашому і без того недосконалому суспільстві.
- Чи мають бути в юриста табу? Чого він ніколи на повинен собі дозволяти?
- За словами російського філософа В. С. Соловйова, завдання права зовсім не в тому, щоб світ, який лежить у злі, перетворився на Царство Боже, а тільки в тому, щоб він – дочасно не перетворився на пекло.
Юрист, на моє глибоке переконання, має бути не просто фахівцем у галузі права та вправним знавцем юридичних конструкцій. Передусім він повинен бути зразком законослухняності, моральності та етичності в своїй поведінці.
Абсолютним табу для юриста має бути свідоме порушення закону для досягнення власної матеріальної мети.
- Проте реальність є іншою. Як цьому протистояти?
- Починати все з малого – з буденності та рутинності: зі звичної доброзичливості в стосунках із іншими, з безумовного додержання даного слова, з неухильного дотримання правил дорожнього руху тощо.
- Що б ви порадили тим, хто вирішує, бути чи не бути юристом?
- Як викладач, який щоденно спілкується з десятками, якщо не сотнями майбутніх правників і з тими, які вже практикують, я змушений з прикрістю констатувати: значний відсоток студентів, довчившись до 5 курсу (часто – відмінно), усвідомлює, що право – це не їхній шлях. Інколи ж таке усвідомлення приходить ще пізніше – років у 30, коли, за специфічних умов вітчизняного ринку праці, докорінно змінити професію стає надзвичайно складно, якщо взагалі можливо.
- Чому так?
- Причина в тому, що часто рішення про вступ до юридичного вишу приймається за абітурієнта його батьками, які керуються примарними мотивами про «престиж професії», її модність, матеріальну привабливість. Або ж юнаки вступають на перший курс, маючи уявлення про професію, сформоване голівудськими фільмами про блискучих адвокатів і передачами на кшталт «Час суду». Але згодом виявляється, що у повсякденній роботі пересічного юриста дуже мало «салонного гламуру». Ця робота вимагає максимальної сконцентрованості, ретельності та надзвичайної акуратності, пов’язана передусім не з публічними виступами, а з паперами. А майбутнім абітурієнтам я б побажав більше дізнатися про юридичну професію.
- Чи варто підвищувати вимоги до тих, хто хоче займатися юрпрактикою в Україні? .
- Безперечно! Ситуацію, що склалася в Україні з юридичною професією, інакше як парадоксальною не назвеш. В усьому світі юристи є представниками елітної «закритої касти» (в Англії, наприклад, до 70-х років минулого століття гонорари адвокатів традиційно обчислювалися не в фунтах, а в гінеях, так само як у митців); вступ до юридичної професії пов'язаний не просто з набуттям вищої юридичної освіти (яка часто є другим професійним ступенем), але й зі складанням кваліфікаційного іспиту, частиною якого є правила професійної етики. В Україні, навпаки, юридична професія має статус «відкритої», не в останню чергу через радянські традиції, коли договірною роботою часто займалися бухгалтери, а також через відоме суперечливе рішення КСУ від 2000 р. у справі про право вільного вибору захисника, яким було дозволено здійснювати представництво інтересів у суді будь-яким «фахівцям у галузі права». З одного боку, це перетворює теоретично елітну інтелектуальну професію на ремесло. Але з іншого, а це ще гірше, при цьому цілком нехтують такою найважливішою стороною юридичної практики, як професійна відповідальність за свої дії. Вітчизняні юристи наввипередки підвищують тарифи за свої послуги, встановлюючи оплату погодинно – «як у них там, за кордоном», але здебільшого абсолютно не готові відповідати у такому ж обсязі за недбале ведення справи клієнта. Отже, наразі єдиною гарантією якості юридичних послуг для клієнта часто є репутація, що ґрунтується на добросовісності кожного окремого юриста.
- Що означає «успішний юрист»?
- Успішний юрист – це правник, який стовідсотково реалізує себе в професійній діяльності, забезпечуючи собі гідний рівень життя через ефективне вирішення практичних проблем.
…ТУТ НЕ ЙШЛОСЯ ПРО УХИЛЕННЯ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ
- Пане Федорчук, ви займаєтеся проблемами іноземного інвестування. На Вашу думку, чи можуть іноземні інвестиції дійсно стати загрозою національній безпеці України?
- Я прибічник думки про надзвичайну корисність для економіки іноземних капіталів, за умови, що вони є продуктивними та спрямовані на створення нового продукту та збільшення робочих місць. Але на тлі позитивних реляцій про наплив іноземних інвестицій в Україну не можна не помітити стрімку концентрацію іноземних часток у таких сферах, як нафтопереробні підприємства, газорозподільчі компанії, банківський сектор, сфера телекомунікацій (телебачення, мобільний зв'язок). Вже було оголошено наміри іноземних (передусім, російських) інвесторів придбати частки в газотранспортній системі, суднобудівній та ракетній промисловості України. На моє переконання, є межа, за якою закінчується інвестування коштів в економіку і починається її суцільний розпродаж, що закінчується втратою економічного суверенітету.
- У чому проблема?
- Проблема України в тому, що, маючи чинний Закон «Про основи національної безпеки», ми так і не визначилися, які сектори економіки для нас є стратегічними і тому реагуємо неоперативно, пост-фактум. Згадаймо бензинову кризу на початку 2005-го, проблеми з газопостачанням минулого та початку цього року.
- Чи відомі Вам податкові зловживання, здійснювані іноземними інвесторами? У чому вони полягають?
- Передусім, слід розібратися, кого ми маємо на увазі під «іноземними інвесторами». Статистика свідчить, що велика частка іноземних капіталів заводиться в Україну з територій, що традиційно вважаються офшорами. І було б наївним вважати, що ці кошти мають іноземне походження. У більшості випадків ми маємо просто повернення раніше виведених за кордон українських грошей (відоме в світовій практиці як U-turn), які зараз у такий спосіб легалізуються. Подібна практика призвела у 2001-2002 рр. до скасування податкових пільг, що надавалися іноземним інвесторам, оскільки повністю спотворювала їхню мету – стимулювання стратегічних і довгострокових капіталовкладень із-за кордону.
- На Вашу думку, вільні економічні зони (ВЕЗ) корисні для розвитку української економіки, чи вони є різновидом ухилення від оподаткування?
- ВЕЗ – це досить болюче питання економічного регулювання в Україні. Безперечно, такий спосіб організації інвестиційної діяльності – через встановлення спеціальних режимів – дуже добре себе зарекомендував у практиці інших країн. І безсумнівно благою була мета національного законодавця: через встановлення ВЕЗ та територій пріоритетного розвитку «підняти» найбільш економічно депресивні регіони. Проте, як показує статистика, в Україні значна кількість СЕЗ існувала лише «на папері», не виконуючи своєї основної функції – залучення зовнішніх інвестицій. І тут не йшлося про ухилення від оподаткування, а радше – про економічну неефективність такої форми залучення інвестицій. З іншого боку, вжиті у 2005 р. Урядом заходи щодо одночасного раптового скасування всіх пільг у межах ВЕЗ болісно вдарили по добросовісних інвесторах, які розпочали діяльність у ВЕЗ, покладаючись на раніше надані пільги, і це жодним чином не посприяло поліпшенню міжнародного іміджу України. Що ж, надзвичайна нестабільність та непередбачуваність законодавства, здається, є хронічною, складно виліковною хворобою нашої правової системи.
ТРЕБА ВІДДАВАТИ ДУШУ, АБО Ж…
- Пане Федорчук! Як і чому ви стали юристом?
- Пам’ятаю, я до останнього моменту не міг вирішити, чим займатися по закінченні школи. Моїм найулюбленішим предметом була географія, але ні географом, ні економістом мені бути не хотілося. Право для мене було на той момент лише однією з можливостей.
- Що стало визначальним у виборі професії?
- Але у той період мені в руки потрапила книга – збірник судових виступів знаменитого судового оратора А. Ф. Коні, і був вражений, як одна людина, сміливо висловлюючи через професію свою громадянську позицію, може вплинути на соціальні процеси в межах величезної держави та змінити світогляд тисяч і тисяч людей. Тоді до мене вперше прийшло усвідомлення унікальності професії юриста, а з цим – і бажання зайнятися даною справою. Отже, я став юристом, але від шкільного захоплення географією залишилася жага до подорожей – мабуть, на все життя.
- Хто і що (можливо, окреслите одну-дві історії) найбільше вплинули на ваше формування як юриста?
- У житті кожної людини має бути місце для осіб, яких можна назвати – Вчителі. Ті, хто витрачав на тебе свій час, допомагав долати труднощі, давав корисну пораду, коли ти її найбільше потребував. З-поміж них я особливо завдячую моїм науковим керівникам - доценту Капіталіні Хахуліній і професору Рональду Бренду. Без них я навряд чи сформувався б як юрист.
- Ви тривалий час навчалися та стажувалися за кордоном. Який з цих етапів був найскладнішим для вас? – навчання у Польщі, США чи стажування у штаб-квартирі СОТ?
- Уперше я потрапив за кордон, коли був ще студентом 4-го курсу. Тоді отримав стипендію Британської Ради на річне навчання у Центрі англійського та європейського права, який було відкрито Кембріджським університетом при Університеті Варшави. Саме там я вперше доторкнувся до серйозного вивчення іноземного та міжнародного права, вперше взяв участь у міжнародних змаганнях із навчальних судових процесів (moot courts) і навіть представляв Польщу на європейському раунді змагань із права ЄС у Салоніках (Греція).
Але справжнім випробуванням стала для мене річна програма навчання в США на здобуття ступеня магістра права (LL.M. в Університеті Піттсбурга. Крім надзвичайного академічного навантаження (а навчання у США – це, передусім, самостійна робота, тобто читання томів книжок і написання різноманітних робіт (papers), які треба представляти в стислі строки), складність полягала в адаптації до цілком інших умов життя, іншого суспільства та культури.
Як мені здається, у мене вийшло і перше, і друге. Я не можу сказати, що став фанатом США, але й досі, коли відвідую цю країну, почуваюся там цілком комфортно.
Нарешті, у 2004 р., мене, здається, першого з України, було відібрано для проходження стажування в Секретаріаті Апеляційного органу Світової Організації Торгівлі в Женеві. Я мав незрівнянну нагоду подивитися на роботу цієї надзвичайно потужної та впливової організації «ззовні» та взяти участь у певних процесах, що відбуваються «на кухні» світової торгівлі. Як стажер я працював разом із інтернаціональною командою з 10-ти юристів, що складають Секретаріат Апеляційного органу, та виконував ту ж саму роботу, що і вони. Саме цей етап я розцінюю як найскладніший, оскільки право СОТ є надзвичайно технічно складним, а його тлумачення та застосування вимагає глибинного розуміння світових економічних процесів та знання правових систем країн-учасниць. Із іншого боку, я мав нагоду побачити той стандарт юриста, який у нас часто називають «світовим»: це такий собі «універсальний солдат», правник, що глибоко знає теорію права, економіку, вільно розмовляє кількома мовами (у СОТ три офіційні мови: англійська, французька та іспанська) та має юридичну освіту, здобуту в кількох країнах.
- Що запам’яталося зі здобуття досвіду навчання та роботи за кордоном?
- У 2004 р. мене, здається, першого з України, було відібрано для проходження стажування у Секретаріаті Апеляційного органу Світової Організації Торгівлі в Женеві. Я мав незрівнянну нагоду подивитися на роботу цієї надзвичайно потужної та впливової організації «ззовні» та взяти участь у певних процесах, що відбуваються «на кухні» світової торгівлі. Як стажер я працював разом із інтернаціональною командою з 10-ти юристів, що складають Секретаріат Апеляційного органу, та виконував ту ж саму роботу, що і вони. Саме цей етап я розцінюю як найскладніший, оскільки право СОТ є надзвичайно технічно складним, а його тлумачення та застосування вимагає глибинного розуміння світових економічних процесів та знання правових систем країн-учасниць. Із іншого боку, я мав нагоду побачити той стандарт юриста, який у нас часто іменують «світовим»: це такий собі «універсальний солдат», правник, що глибоко знає теорію права, економіку, вільно розмовляє кількома мовами (у СОТ три офіційні мови: англійська, французька та іспанська) та має юридичну освіту, здобуту в кількох країнах.
- Під час навчання у США найскладніше було пристосуватися до цілком іншого (я б навіть сказав, протилежного) підходу до вивчення права. У системі загального права вивчення юриспруденції подібне до складання пазлу: кожен студент має у безлічі прецедентних рішень знайти встановлені судами норми права та самостійно збудувати з них систему. Студентів з першого курсу вчать приділяти надзвичайну увагу конкретним обставинам справи.
- У цьому є щось особливе?
- Студентів по суті запитують «Як повинен справжній юрист відповідати на будь-яке професійне запитання?» Вони кажуть: «It depends!» (Тобто, це залежить від індивідуальних обставин конкретної справи). Саме у цьому і криється відповідь на незвичайну для нас вузьку спеціалізацію американських юристів: людина фізично не здатна осягнути та постійно оновлювати такий обсяг інформації з кількох галузей права. Інше враження від американської системи навчання: студенти постійно читають грубі юридичні книжки. Американський студент-правник відрізняється від українського передусім наявністю на плечах величезного рюкзака, набитого книжками, металевим термосом з кавою в руках, та червоними очима після кількох поспіль ночей, проведених біля комп’ютера за написанням чергової праці. А ще – старшим віком, а отже – більш відповідальним ставленням до навчання.
- А що запам’яталося з досвіду роботи?
- По закінченні навчання в США я пішов на стажування до компанії Westinghouse Electric Company, світового лідера в галузі атомної енергетики. Там я уперше доторкнувся до американської корпоративної культури, в основі якої лежить командна робота та взаємна відповідальність. У компанії просто таки плекали культ колективу як єдиної родини. Я був щиро вражений рівнем взаємної поваги та доброзичливості між співробітниками незалежно від обійманих посад. Дійсно, такий рівень стосунків у колективі залишається для вітчизняних компаній здебільшого мрією.
Останнім серйозним враженням для мене стало знайомство з німецькими професорами права. Я мав нагоду провести кілька місяців у Німеччині, проводячи дослідження за програмою Німецької служби академічних обмінів (DAAD), де познайомився з елітою німецької наукової думки в сфері юриспруденції. Німеччина – це країна унікальна з точки зору місця юридичної доктрини серед джерел права, а отже статус професорів є безпрецедентно високим. Професор зі своєю кафедрою – це автономний науковий центр з окремим фінансуванням та можливістю самостійно обирати напрямки досліджень та шляхи впровадження їх результатів. Така академічна автономність – це поки нездійсненна мрія нашої вищої школи.
- Ваш рецепт балансу між професійним і особистим життям?
- У цій справі найголовнішим є правильно розставити пріоритети. Я вже в тому віці, коли, мабуть, уперше приходить розуміння: сім’я є важливішою за кар’єру; здоров’я є більш пріоритетне, ніж гроші. Намагаюся працювати самовіддано, але без зайвого фанатизму, бо цілком поділяю думку: «Що занадто, то не здраво». Моя дружина Ганна – за фахом психолог – дає мені знати, коли треба трохи пригальмувати, або взагалі закинути працю подалі та трішки відпочити. За що я їй дуже вдячний.
- Які три книги ви б порадили почитати кожному юристові?
- Із юридичних – це, мабуть, класика жанру: «Філософія права» Гегеля та «Західна традиція права: епоха формування» Гарольда Бермана. Для викладачів – спеціально раджу прочитати «Гру в бісер» Германа Гессе.
- Три уроки, яких навчив вас університет?
- По-перше, завжди ставитися критично до всього та ніщо не сприймати як аксіому. По-друге, дивитися на світ відкритими очима та ніколи не соромитися вчитися. По-третє, кожній справі, яку робиш, треба віддавати душу, або ж не робити її взагалі.
- Ваш улюблений і найбільш ефективний спосіб відпочинку та зняття стресу?
- Стреси – це найгірше лихо юриста, як практика, так (і, можливо, навіть більшою мірою) викладача права. Універсальної панацеї проти стресу поки не відшукав, але комбіную різні способи: від готування їжі до занять спортом. Найбільш ефективним способом відпочинку вважаю тимчасову зміну обстановки, відсторонення від проблем та «переключення» на іншу діяльність. А також спілкування з сім’єю.
- Чим би ви, поряд із юриспруденцією, залюбки зайнялися?
- Археологію. Взагалі, я завжди цікавився історією та етнографією, досі з задоволенням вивчаю особливості способу життя різних народів, мовні, культурні відмінності, і був би не проти, як Шурик із «Кавказької полонянки», вирушити у дорогу, щоб назбирати «прислів’я, приказки, тости». Шкода, що зараз такі професії не мають попиту.
Спілкувався Славік Бігун
ПЕРСОНА
| П.І.Б. | ФЕДОРЧУК Данило Едуардович | Вік (д. н.) | 30 років (21.12.1976) | Стаж | у галузі права – понад 8 років | ЮНЗ | Економіко-правовий факультет
Донецького національного університету | Посада | Доцент кафедри цивільного права і процесу ДоНУ,
директор Центру міжнародного та європейського права | Сфери спеціалізації | Господарське право, міжнародне приватне право, міжнародна торгівля та інвестиції | Досвід, освіта, кваліфікація | - стажування (Інститут ім. Макса Планка (Німеччина, 01.2006), Секретаріат Апеляційного органу СОТ (Швейцарія, 09-11.2004), державні інституції та неурядові організації Великої Британії за програмою ім. Дж. Сміта (06-07.2004), департамент права та контрактів корпорації Westinghouse Electric Company (05-07.2001)
- к. ю. н. (із 2004), тема дисертації: «Режим прямого іноземного інвестування (порівняльно-правове дослідження)»
- науковий співробітник Інституту економіко-правових досліджень НАН України (09.2001-12.2002)
- магістр права (з 2001) (07.2000-05.2001 – магістерська програма Школи права Піттсбурзького ун-ту (США) за стипендією ім. Едмунда Ф. Маскі)
- аспірант при ДоНУ за спеціальністю «господарське право; господарсько-процесуальне право» (12.1999-12.2003)
- спеціаліст (із 1999, диплом із відзнакою), студент економіко-правового факультету ДоНУ (09.1994-05.1999)
- студент програми з англійського права та права ЄС за програмою Кембріджського університету (Польща) (10.1997-06.1998)
| Іноземні мови | Англійська, польська, французька | Авторитет у галузі права | Лорд-суддя А. Т. Деннінг, неперевершений віртуоз судових рішень, чиї юридичні висновки, окремі думки читаються як поема | Найбільші проф. досягнення | Сподіваюся, вони попереду. Загалом – це оцінювати іншим | Проф. мрія | Залишити по собі хоча б одну книгу, що переживе мене на покоління | Проф. кредо | Роби, що мусиш, і нехай буде, що буде |
УПОДОБАННЯ Й ОСОБИСТІ СМАКИ
| Колір | Синій | Авто | «Вольво» – за дизайн і безпечність | Кухня, ресторан | Азіатська кухня. Але найбільше враження справив ефіопський ресторан «Zed’s» (м. Вашингтон), де їдять виключно руками | Парфум | Не дуже на них розуміюся – це справа моєї дружини. Кажуть, мені підходить аромат «212 Men Carolina Herrera» | Годинник | Швейцарські – неперевершені. Ношу вже багато років досить простий годинник Swatch Irony, який мене ніколи не підводив | «Джентльмен-ський набір» | Якщо йдеться про зовнішній вигляд – справляє неабияке враження трохи старомодний костюм-трійка, дорога краватка та люлька з відбірним ароматним тютюном | Відпочинок | Найкраще відпочиваю на морі. Намагаємося з дружиною щороку змінювати місця. Цьогоріч – Чорногорія на Адріатичному узбережжі. Ідеалу ще не відшукали, саме через це щороку чекаємо на нові враження | Хобі | Подорожі, історія | Книга та фільм | Книга: «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса, кіно: фільми Ларса фон Трієра (складно виокремити) |
|
