№42(126)
18 жовтня 2007 року
|
|
«Я промовчу про те…» Адвокатська і медична таємниця: деякі паралелі К. ю. н., адвокат, м. Львів
У правовій науці розрізняють таємниці виключно особисті й таємниці професійні, тобто особисті таємниці, що довірені представникам різних професій. У випадку звернення за наданням медичної допомоги у заклади охорони здоров’я людині гарантується збереження медичної таємниці. А одним з принципів адвокатської діяльності є конфіденційність при наданні правової допомоги.
Я промовчу про те
Ще у Клятві Гіппократа було визначено: „щоб при лікуванні – також і без лікування – я не бачив чи не почув стосовно людського життя з того, що не варто коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи такі речі таємницею”.
Конституційною основою професійних таємниць в Україні є ст. 32 Конституції України, яка містить заборону втручатись в особисте і сімейне життя, а також передбачає, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Зазначена конституційна норма відтворила положення міжнародних документів, зокрема, ст. 12 Загальної Декларації прав людини і ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, в яких міститься заборона свавільного чи незаконного втручання в особисте і сімейне життя особи.
Норма ст. 286 Цивільного кодексу України та ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі – Основ) визначає один із найважливіших деонтологічних принципів – лікарську таємницю, яка є різновидом медичної таємниці. Цей термін є більш усталеним і широко використовується як у законодавстві, так і в медико-правовій доктрині. Поняття „лікарська таємниця” більш вузьке, оскільки звужує коло суб'єктів таємниці та не відображає весь комплекс відомостей, що не підлягають розголошенню.
У ст. 78 Основ закріплюються професійні обов’язки медичних працівників, де у п. "г" міститься обов’язок зберігати лікарську таємницю.
Правове регулювання адвокатської таємниці передбачено у ст. 9 Закону України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р., в якому закріплено обов’язок адвоката зберігати таємницю. Аналогічне положення міститься й у Правилах адвокатської етики від 1 жовтня 1999 р. (далі - Правила) (ст. 9). Правила визначають принцип конфіденційності як необхідну і найважливішу передумову довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги.
Аналізуючи текст Клятви лікаря, що затверджений Указом Президента від 15 червня 1992 р., звертаємо увагу, на закріплення обов'язку лікаря зберігати лікарську таємницю і не використовувати її на шкоду людині. Дослідження змісту тексту присяги адвоката України, визначеної ст. 15 Закону України „Про адвокатуру”, дає можливість підкреслити один з його ключових обов’язків – суворо зберігати адвокатську таємницю.
Міжнародне законодавство про біоетику також закріплює такий деонтологічний принцип, як медична таємниця. Зокрема, Міжнародний кодекс медичної етики (1949) у розділі „Обов'язки лікаря у відношенні до хворих” містить положення, за яким лікар зобов’язаний зберігати в абсолютній таємниці все, що він знає про свого пацієнта навіть після смерті останнього. У Міжнародній клятві лікаря (1948) записано, що лікарі повинні поважати довірену їм таємницю навіть після смерті їх пацієнта. „Дванадцять принципів надання медичної допомоги у будь-якій національній системі охорони здоров'я” (1963) саме шостим принципом визначає, що всі, хто бере участь у будь-якому етапі лікувального процесу чи відповідає за управління ним, мають визнавати і дотримуватись конфіденційності у взаєминах лікар-пацієнт. Ця вимога повинна поважатись і органами влади.
Міжнародні стандарти, які регламентують питання адвокатської таємниці, також чітко „стоять” на позиції забезпечення принципу конфіденційності відносин між адвокатом і клієнтом. Зокрема, у п. 2.3 Загального кодексу правил для адвокатів держав Європейської співдружності (1988) закріплено конфіденційність як фундаментальне право й обов’язок адвоката. У Рекомендації Комітету міністрів державам – членам Ради Європи про свободу здійснення професії адвоката (2000) закріплено положення, згідно з яким адвокати повинні поважати професійні таємниці й будь-яке розголошення таких таємниць без згоди клієнта має переслідуватись відповідними санкціями.
Закон України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. під інформацією про особу розуміє сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Стаття 23 цього Закону передбачає заборону збирати відомості про особу без її попередньої згоди, крім випадків, передбачених законом.
У Рішенні КСУ від 30 жовтня 1997 р. (справа К. Устименка), враховуючи норму ч. 2 ст. 32 Конституції України, надав тлумачення ч. 4 ст. 23 Закону України „Про інформацію", і визначив, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, передбачених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації належить свідчення про особу, зокрема, про стан здоров'я. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України „Про інформацію” не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.
Об’єкт таємниці
Аналіз наукових джерел, як і правової бази, вказує на те, що вичерпного переліку відомостей, що становлять зміст медичної таємниці, не визначено.
Вважаємо, що об'єктом медичної таємниці повинна бути вся інформація, що отримана у процесі надання медичної допомоги. Її умовно можна поділити на дві групи: - медичну інформацію;
- інформацію немедичного характеру, тобто стосовно особистого і сімейного життя. Кожну з цих груп можна розглядати як щодо пацієнтів (діагноз, прогноз, шкідливі звички, сімейне та особисте життя тощо), так і щодо членів сім’ї хворого (спадкові хвороби, стан здоров’я родичів, їх особисте і сімейне життя та інше) залежно від конкретної ситуації.
Крім цього, акцентуємо увагу на необхідності розрізняти два терміни – лікарська таємниця, тобто інформація про пацієнта та медична інформація, тобто інформація для пацієнта. У Рішенні КСУ від 30 жовтня 1997 р. (справа К. Устименка) визначено термін „медична інформація”, під якою розуміється свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі і про ризик для життя і здоров’я, яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної.
У Законі України „Про адвокатуру” регламентовано об’єкт адвокатської таємниці. До об’єкта належать питання, з яких громадянин або юридична особа звертались до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Згідно з Правилами конфіденційною є будь-яка інформація, яка отримується адвокатом від клієнта, а також про клієнта (зокрема, щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності.
Суб’єкти
Цікавим видається питання суб’єктів аналізованих професійних таємниць. Опрацювання нормативних документів і медичної і правової літератури з питань медичної таємниці дає змогу виділити такі групи суб'єктів:
І. Медичні працівники (головні лікарі, їх заступники, лікарі, медичні сестри, акушери, санітари тощо).
ІІ. Інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стала відома інформація, яку не можна розголошувати. Цю групу поділяємо на такі підгрупи: - Особи, що не належать до медичних працівників у закладах охорони здоров’я (водії, працівники їдалень, працівники медичних архівів, реєстратори тощо);
- Фармацевтичні працівники;
- Студенти, які ознайомились з відомостями, що становлять медичну таємницю при проходженні навчання і практики у закладах охорони здоров’я;
- Працівники страхових організацій;
- Працівники управлінь охорони здоров’я органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- Працівники освітніх закладів (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційні центри тощо);
- Особи, відомості яким були передані у встановленому законом порядку (органи дізнання, досудового слідства, суди тощо).
Суб’єктами адвокатської таємниці, згідно з чинним законодавством, виступають: 1) адвокати; 2) помічники адвокатів; 3) посадові особи адвокатських об’єднань; 4) технічні працівники адвокатських об’єднань.
Обмеження права
Доцільно було б звернути увагу і на питання, пов’язане з обмеженням права людини на професійну таємницю. Норма ст. 40 Основ передбачає лише відомості, що становлять лікарську таємницю і заборону їх розголошувати без визначення у цій статті випадків, коли таке поширення є законним. Позитивним прикладом регламентації цієї проблематики є ст. 61 Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян, у якій визначено, яка інформація становить лікарську таємницю, містить заборону розголошувати лікарську таємницю, крім певних винятків, серед яких ч. 3 визначає таку підставу, як згода громадянина чи законного представника на повідомлення відомостей, що становлять лікарську таємницю та ч. 4 статті, яка передбачає можливість надання відомостей, що становлять лікарську таємницю без згоди громадянина чи його законних представників. Відсутність положення про підстави, за яких розголошення лікарської таємниці без згоди особи було б законним, є суттєвою прогалиною української правової бази та породжує складнощі при вирішенні „медичних справ” і створює проблеми при застосуванні законодавства. Доречно було б систематизувати та чітко закріпити у законодавстві підстави, за яких медична таємниця може бути розголошена без згоди особи чи її законних представників.
У сфері адвокатури Правила у ч. 3 ст. 9 закріплюють положення, згідно з яким конфіденційність певної інформації може бути відмінена тільки особою, зацікавленою у її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.
Ще одне питання, пов’язане з таємницями, – це часові межі її збереження, а саме: доля обов’язку після смерті носія права. Існує думка про абсолютний характер медичної таємниці, зокрема, після смерті громадянина. Законодавець регламентує це питання лише в аспекті закріплення у ч. 4 ст. 285 Цивільного кодексу України в разі смерті фізичної особи права члена її сім’ї або інших фізичних осіб, уповноважених ними, бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду. Правила визначають абсолютний характер адвокатської таємниці і передбачають, що дія принципу конфіденційності не обмежена у часі (ч. 2 ст. 9).
Ще одним важливим питанням, що має неабияке значення у практичній діяльності, є проблематика свідоцького імунітету. Згідно з п. 1 ч.1 ст. 69 КПК України допит, зокрема, адвокатів та інших фахівців у галузі права, котрі за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також лікарів з приводу фактів, що їм довірені або стали відомі при здійсненні професійної діяльності, можливий за умови, що вони звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю або конфіденційність інформації особою, яка довірила їм ці відомості. Але Закон закріплює можливість допиту таких осіб, як свідків з приводу необхідності з’ясування будь-яких інших фактів, що будуть доказами по справі, наприклад, адвокат, лікар були очевидцями вчинення злочину. У Кодексі також передбачено заборону допиту як свідків захисника підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представника потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям.
Замість висновків
Резюмуючи наведені положення, які мають важливе практичне значення, варто наголосити на таких ключових моментах – точках відліку, якими практикам слід послуговуватись, застосовуючи норми права у контексті медичної чи адвокатської таємниць: - щодо медичної таємниці: „Охорона даних особистого характеру (особливо медичних даних) має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить основний принцип правової системи усіх держав-учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров’я взагалі. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я, якщо це не відповідає гарантіям, передбаченим ст. 8 Конвенції” (Рішення ЄСПЛ у справі „М.С. проти Швеції”, 1997).
- щодо адвокатської таємниці: „Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвинувачення, яке грізно насунулось, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв’язок довіри і щирості. Захисникові відкриваються схованки душі, йому намагаються роз’яснити свою винність чи пояснити своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших з такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа Феміда
|
