№41(125)
11 жовтня 2007 року
|
|
Судовий похід Спеціально для «Юридичної газети»
Чому в простих українських громадян такий високий рівень недовіри до суду? Невже наші судді такі неосвічені, некомпетентні, непрофесійні?
Не знаю. Я проста українка і бачу лише те, що відкривається моїм очам після того, як я переступаю поріг суду.
Не досить чисельною групою у складі 10 осіб ми відправились у «судовий похід». Перше враження від самої будівлі, де розміщався суд, було не найкраще. Сама споруда була збудована у минулому столітті і, здавалося, що ремонт у ній відтоді не робився. Під впливом цих архітектурних вражень ми були готові до всього.
І виявилося, не дарма.
Ми змогли відчути на собі дієвість принципів судочинства, що закріплені Конституцією України та рядом законів. Згадали про принцип гласності судового процесу. Щоб ми могли взяти участь у розгляді справи, яка не була „закритою”, нам потрібно було пройти ритуал “посвячення”, який полягав у отриманні дозволу самого судді на присутність студентів при розгляді справи. Хоча відповідно до законодавчих положень ми могли це зробити вільно без будь-яких попередніх процедур.
З таким порядком доступу до участі у судових засіданнях ми стикнулись майже у всіх судах. Цікаво, що ще більше всіх працівників суду страшенно злякали будь-які згадки про те, що ми учасники проекту, спрямованого на виявлення та подальше усунення проблем судової системи. Склалося враження, що всі, хто якимось чином дотичний до діяльності судів, намагається втримати у таємниці ті процеси, які відбуваються в судовій системі. Кілька разів нас просто не хотіли пускати до кабінету, де розглядалася справа, пояснюючи це відсутністю місця. Іноді просто неможливо було дізнатися, коли розпочнеться процес.
Вистоявши це протистояння, ми опинилися в залі судового засідання та стали очевидцями судового процесу, який ще раз засвідчив той факт, що процесуальні помилки та безтактності, допущені суддями, стають легко помітними не фахівцям. Дехто з суддів перебивав сторону, інколи свідки були присутніми під час усього судового засідання, не залишаючи зали. Хочеться вірити, що ці винятки – це не правило всього суддівського корпусу в нашій державі.
А надія все-таки є, адже нам пощастило стати очевидцями тих судових розглядів, які вели фахівці своєї справи. Деякі судді продемонстрували надзвичайну ввічливість, зацікавленість до студентів, виявили бажання допомогти нам у поглибленні сухих теоретичних знань. Судові процеси за участю саме таких суддів – це вершина юридичного мистецтва.
|
