№37(121)
13 вересня 2007 року
|
|
«Зібрання» чи «засідання»? «Юридична газета»
Яскраве парламентське дійство під назвою «пленарне засідання Верховної Ради України», котре низка правників задовго до його початку встигла охрестити «зборами народних депутатів», розпочалося традиційно вже для подібних заходів з «вулиці». З 9:00 народні обранці розпочали реєстрацію, а близько 10-ї чималий (за різними оцінками – від 1,5 до 3 тис. осіб) гурт «симпатиків» ПР перетворив вулицю Грушевського на «непроїзну». Демонстранти підбадьорювали парламентарів, котрих встигло зареєструватися у кількості 269 «політитиків» від трьох фракцій коаліції – Партії регіонів, КПУ та СПУ.
Надалі дана цифра, щоправда, почне дивовижно зменшуватися, попри те що реєстрація зазвичай здійснюється лише один раз – вранці. Інформаційна система «Рада» впродовж голосування різних питань, включених до порядку дня сесії, «розжалує» дану цифру спочатку до 266, а потім – і до 262.
«Конституційного кворуму», втім, у кількості 300 депутатів парламентській більшості, судячи з усього, зібрати не вдалося.
Квартир – досить
Обіцяне скасування низки депутатських пільг відбулося урочисто – в присутності низки членів уряду на чолі з першим віце-прем’єр-міністром, міністром фінансів України Миколою Азаровим.
Народні депутати дружно (261 із 266) ухвалили Закон «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо скасування пільг і привілеїв) за поданням народних депутатів Василя Кисельова, Івана Бокия та Валентина Матвєєва.
Відтак, народні депутати рішуче скасували норми щодо надання депутатові щорічної оплачуваної відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати, виключили статтю щодо забезпечення народних депутатів жилими приміщеннями, скасували безплатний проїзд народних депутатів усіма видами транспорту тощо. Зміни торкнулися і помічників-консультантів народних депутатів – їх кількість зменшено з 31 до 10, лише 2 з яких (а не 4) зберігають право на набуття статусу державного чиновника.
За оцінками низки експертів, депутати в палкому бажанні продемонструвати свою байдужість до всіляких благ дещо переборщили – з виключенням багатьох фундаментальних норм зі згаданого Закону питання забезпечення депутатів хоча б службовим житлом взагалі «зависає в повітрі».
Недоброзичливці також подейкують, що подібне рішення, крім політтехнологічного ефекту, може свідчити про своєрідне «насичення» житлом і відповідними компенсаціями народних депутатів даного скликання.
Відтепер у разі доволі фантастичної перспективи – затвердження цього Закону главою держави – Кабмін упродовж тримісячного терміну з дня набрання ним чинності має прийняти рішення щодо утворення єдиного органу з управління об`єктами державної власності та затвердити перелік об`єктів, необхідних для забезпечення діяльності Президента України, парламенту, Кабміну, інших органів державної влади; провести інвентаризацію лікувальних, лікувально-профілактичних, санаторно-курортних закладів, пансіонатів, будинків відпочинку, що забезпечують діяльність глави держави, уряду, Верховної Ради України та інших органів державної влади, за результатами якої прийняти рішення щодо їх передачі до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України для загального використання за призначенням; переглянути умови праці матеріально-транспортного та інших видів забезпечення керівників та керівних органів державної влади, вжити заходів до їх упорядкування, оптимізувати використання службових автомобілів та авіаційних транспортних засобів для забезпечення виконання завдань, покладених на відповідні органи державної влади.
Не стикується…
«Прийняття проекту не потребує внесення змін до інших (окрім Закону України «Про статус народного депутата України». – Ред.) законів України», – зазначається в Пояснювальній записці до документа. Між тим, аналіз низки нормативних актів, що згадуються в тексті проекту, спонукає поставити це твердження під сумнів. Наразі важко говорити про загальну кількість змін і уточнень до чинних нормативних актів, яких потребуватиме коректне входження ухваленого депутатами 4 вересня ц.р. Закону, проте щонайменше одну «нестиковку» в разі набуття ним чинності доведеться невідкладно долати.
Модернізації, зокрема, потребуватиме ст. 46 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до котрої народні депутати (а також члени сім'ї народного депутата України у разі його смерті в період виконання депутатських обов'язків у Верховній Раді України на постійній основі) зберігають право на позачергове безкоштовне надання жилих приміщень, попри те що дане право, передбачене пунктами 1 та 13 ст. 35 («Забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями») Закону України «Про статус народного депутата України», депутатами було скасоване вщент.
Недоторканності – бій
Не менш дружно (259 із 262) парламентарі підтримали проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб). Даний проект, зокрема, передбачає вилучення з Основного Закону країни частин 1 і 3 ст. 80 («Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність» і «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані», відповідно), а також ч. 1 ст. 105 («Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень»).
Як відомо, обсяг недоторканності глави нашої держави не визначається ані Конституцією України, ані жодним спеціальним законом. Тим часом, відповідно до рішення КСУ у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України від 10 грудня 2003 р. № 19-рп/2003 Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа. На думку авторів даного подання, «недоторканність Президента України, особливо з урахуванням практичної неможливості застосування процедури імпічменту за нинішньою редакцією Конституції України, є абсолютною, натомість рівень правового захисту пересічного громадянина є надзвичайно низьким. Звідси – висновок: задля забезпечення рівності всіх громадян перед законом й убезпечення від зловживання зазначеними гарантіями (зокрема, уникнення відповідальності за порушення закону) депутатську і президентську недоторканність слід скасувати.
Прийняття конституційних змін, утім, вимагає спеціальної процедури їх розгляду і затвердження. Відтак, парламентарі принагідно до підтримки згаданого проекту схвалили відповідну постанову «Про включення до порядку денного сесії Верховної Ради законопроекту «Про внесення змін до Конституції України» (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) і про його направлення до Конституційного Суду України». Постанова пропонує Конституційному Суду невідкладно розглянути цей законопроект та надати висновок щодо його конституційності до 1 листопада 2007 р. із таким розрахунком, аби потім включити до порядку денного наступної, п’ятої сесії ВРУ дане питання для остаточного розгляду.
Як пов’язати такий «перспективний» розрахунок депутатів на довге життя парламенту 5-го скликання із підготовкою більшості з них до позачергових виборів – наразі відповісти важко...
«Якщо ми правова країна…»
Водночас, експертну оцінку конституційності даного заходу, мабуть, не встиг запропонувати широкому загалу тільки лінивий. Підміняти КСУ навперейми кинулися правники глави держави, уряду, фракцій разом із високопоставленими урядовцями особисто.
Бурхлива дискусія навколо визначення правового статусу заходу розпочалася задовго до його початку. «Верховна Рада нелегітимна. Як може неповноважний орган вносити зміни до Основного Закону?», – дивувався на брифінгу заступник глави Секретаріату ПУ Ігор Пукшин ще 29 серпня ц.р. і висловлював припущення, що подібними діями «плюндрується парламентаризм в Україні». «Депутати мають повноваження і їх ніхто не відміняв згідно з законами», – публічно не погоджувався із ним Віктор Янукович. «Якщо ми правова країна, і в когось виникають питання щодо правомірності відкриття сесії і пленарного засідання, той може звернутися до суду», – доброзичливо радила опонентам Раїса Богатирьова.
Віктор Ющенко у власному телезвернення напередодні планованого парламентською більшістю заходу питання поставив інакше: «Згідно з Конституцією Верховна Рада України п'ятого скликання є неповноважною. Будь-яке рішення такої Ради є нелегітимним, воно не має жодної практичної сили і жодного політичного ефекту». Водночас, Президент визнав за депутатами «право на зібрання». Але це вже «їхня власна справа», – зауважив глава держави.
У ході самого засідання спікер парламенту 5-го скликання Олександр Мороз із «неповноважністю парламенту на основі ст. 82 Конституції» погодився, проте запевнив, що «вона має виключно тимчасовий характер до відновлення її на основі ст. 101 Закону про вибори, і це підтверджено Конституційним Судом ще 5 років тому. Водночас, «спроба на будь-який період залишити державу без парламенту є порушенням ст. 5 Конституції, тобто узурпацією влади, так само як і перешкоджання депутатам виконанню їхніх повноважень (ст. 76 Конституції)», – попередив громадськість пан Мороз.
Вибори під питанням?
Інтриги напередодні депутатського зібрання додав міністр юстиції Олександр Лавринович. Відповідаючи 30 серпня ц.р. на запитання журналістів, міністр припустив, що вибори у Верховну Раду можуть не відбутися. «Якщо 300 депутатів зареєструються і відкриють сесію, тоді вже 30 вересня ніяких виборів не буде… Укази будуть тільки для тих, хто їх підписував», - запевнив журналістів пан Лавринович.
Він нагадав, що ЦВК ще не розглядала питання про позбавлення мандатів частини народних обранців. А враховуючи, що серед них є «ображені і незадоволені», котрі не увійшли до виборчих списків, така перспектива може бути не такою вже фантастичною навіть з огляду на відсутність «потрібної» кількості впродовж першого пленарного засідання.
До речі, за оцінками експертів, 300 «штиків» на підтримку, зокрема бюджетних рішень, можуть ще вигулькнути й пізніше. Найбільш небезпечними для президентського табору в такому разі будуть не звернення депутатів щодо відкликання власного підпису під заявою про позбавлення їх депутатського статусу, а виявлення фактів несамостійного заповнення таких заяв. У випадку доведення подібних «підстав» експерти пророкують безперешкодне відновлення в таких осіб депутатського статусу з усіма відповідними політико-правовими наслідками.
|
