№18(102)
10 травня 2007 року
|
|
Як до Євросуду кандидатів добирали Нерозгадані таємниці відкритого конкурсу Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Бліц-конкурс на заміщення престижної вакантної посади судді ЄСПЛ «від» України залишив по собі шлейф контроверз. Одні вважають: конкурс проведено прозоро, «по-чесному» й ледь не зразково. Другі: також називають його «зразком», проте «верховенства корупції», наводячи підстави для скасування його результатів. Спробуємо аналітично розібратися.
На початку був Указ …
28 лютого 2006 р. Президент Указом № 157/2007 постановив КМУ «забезпечити відповідно до Рекомендацій ПАРЄ № 1429 (1999) і № 1649 (2004) формування списку кандидатур для призначення на посаду судді Європейського суду з прав людини від України», та «внести його до 30 березня 2007 р. до Ради Європи».
Необачно вживши слово «призначення», юристи Президента помилилися (адже суддю зі списку трьох представлених державою-членом РЄ обирає ПАРЄ). Але дехто вбачив у помилці не лише іронічність, але й привід для окремого дослідження і чергового розчарування.
Прочитавши Указ Президента, не виключено, що деякі «кабмінівські голови» таки задумали «забезпечити …призначення на посаду судді» ЄСПЛ. Так чи інакше, Указ Президента вчасно (до 30 березня) Кабмін не виконав. 21 березня було прийнято постанову № 524 «Про здійснення відбору кандидатів на посаду судді ЄСПЛ», створено конкурсну комісію, а 23 березня Мін’юст публічно оголосив конкурс та його умови.
Вимоги Конвенції vs. умови конкурсу
Оголошення свідчило: Мін’юст увів додаткові вимоги, не передбачені (хоч і не заборонені) Конвенцією. Перерахувавши вимоги за п. 1 ст. 21 Конвенції, в оголошенні писалося: «крім того, особи, які мають намір взяти участь у конкурсі, повинні...», відтак, додавалися ще п’ять пунктів вимог (див. таблицю).
ВИМОГИ ДО ПРЕТЕНДЕНТІВ НА ПОСАДУ СУДДІ ЄСПЛ Ч. 1 ст. 21 Конвенції | Додаткові вимоги Мін’юсту /конкурсної комісії | «Судді повинні мати [1] високі моральні якості, а також мати [2] кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом». | Крім вимог, передбачених ч. 1 ст. 21 Конвенції, Мін’юстом в «Оголошенні про проведення конкурсу» вказувалися такі критерії: «[1] мати громадянство України; [2] мати вищу юридичну освіту; [3] володіти офіційними мовами Ради Європи (англійська або французька мови); [4] мати ґрунтовні знання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколів до неї, а також практики Європейського суду з прав людини; [5] мати досвід у сфері захисту прав людини або роботи на суддівській посаді». |
Додаткові вимоги зрозумілі, розумні, мабуть, виправдані; однак деякі з них можна вважати такими, що суперечать іншим вимогам Конвенції та практиці добору суддів ЄСПЛ. Зокрема, вимога про «громадянство України» є не обов’язковою. Адже претендент (суддя) ЄСПЛ не представляє державу-члена РЄ і не має бути громадянином держави, яка вносить його (її) кандидатуру. Прикладів з практики небагато, але кілька є: громадянин Швейцарії Марк Віллгер є нинішнім суддею ЄСПЛ «від» Ліхтенштейну. Додамо: вимога щодо громадянства таки є – кандидат повинен бути громадянином держави-члена РЄ.
Більш істотна контроверза – «додаткова» вимога «досвіду у сфері захисту прав людини або роботи на суддівській посаді». По-перше, її нема в Конвенції. По-друге, дійсно, Конвенція встановлює, що судді «…також (повинні) мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду», що, однак, не є рівноцінним вимозі «досвіду роботи на суддівській посаді». Також потребувало з’ясування визначення «досвід у сфері захисту прав людини». Можливо, більш відповідною до положень Конвенції була б вимога «досвіду у сфері захисту прав людини», тим паче, що занадто, даруйте, завзятий правозахисник може, відтак, і не ввійти в роль судді.
Свідомо чи не свідомо внаслідок додаткової вимоги вчених-юристів автоматично або дискваліфікували (ось ви спробуйте довести, панове доценти й професори, що ви, написавши десятки й сотні сторінок праць, маєте «досвід у сфері захисту прав людини»), або ж упереджено відтіснили в аутсайдерів.
Тобто відбулася істотно зміна вимог (критеріїв) добору кандидатів.
Зробимо парадоксальне припущення: за «українськими критеріями» значна частина нинішніх суддів ЄСПЛ такими б не стали. Бо чимало з них мали переважно академічний досвід у сфері прав людини. Що і стало визначальним для їхнього обрання. Не випадково ж і Конвенцією зафіксовано кваліфікаційні, а не посадові (наявність посад) вимоги.
Уточнення потребує, до речі, й формулювання вимоги Конвенції «бути юристом з визнаним авторитетом». В автентичному англійському тексті Конвенції йдеться «be jurisconsults of the recognized competence», тобто слово «jurisconsults» перекладено українською як «юрист», а «competence» некоректно перекладено як «авторитет».
За свідченнями учасників конкурсу, тлумачення «визнаного авторитету» так і не надали. Це істотно – все ж кваліфікаційна вимога.
Значна кількість додаткових критерії добору якось відтінила ключовий – «високі моральні якості». (Що це головний критерій свідчить таке прочитання положення п. 1 ст. 21 Конвенції: «Судді повинні мати [1] високі моральні якості, а також мати [2] кваліфікацію…».)
Однак, як розповідають учасники конкурсу, комісія не роз’яснювала, як вона тлумачить зазначений критерій. На жаль, й правничій громадськості не вдалося його розтлумачити. Через блискавичність проведення конкурсу.
Однак це не означає, що обговорення не було, й що воно не відбувається.
Завдання вирішили, але як?
26 квітня ц.р. Мін’юст повідомив, що «заступник міністра МВС Василь Мармазов, юрист Європейського суду з прав людини Анна Юдківська та народний депутат України Сергій Головатий перемогли в українському турі конкурсу з відбору кандидатів на посаду судді ЄСПЛ від України».
Як відзначалося далі, «три претенденти були відібрані шляхом таємного голосування конкурсної комісії», що суперечить п. 6 постанови КМУ № 524, якою передбачено «відкрите голосування».
Мін’юст указував, що «участь у голосуванні взяли 10 членів конкурсної комісії з 11. За В. Мармазова члени комісії віддали 9 голосів, за А. Юдківську – 9 голосів, за С. Головатого – 5 голосів, за С. Шевчука – 5 голосів, за О. Мережко – 2 голоси. Решта конкурсантів не набрали голосів. Щодо Сергія Головатого та Станіслава Шевчука як кандидатів, що набрали рівну кількість голосів, був проведений другий тур голосування. У результаті за С. Головатого в таємному режимі проголосувало 6 членів Комісії, за С. Шевчука – 4», – йшлося у повідомленні.
Результати здивували необізнаних. За принаймні одну «жіночу» вакансію у списку (як рекомендує ПАРЄ) змагалися четверо юристок. Оглядачів здивувало, як А. Юдківська, найменш відома з них, змогла з таким шаленим результатом (9-0) обійти інших конкуренток, зокрема, керівника новітньої кузні суддівських кадрів – Академії суддів. Цікаво, що як відзначає Мін’юст, «у ході останнього етапу конкурсу самовідвід взяв один з 13 кандидатів – Наталя Петрова». Чи могла вона скласти конкуренцію пані Юдківській? Мабуть.
Ще одне запитання: як міг С. Головатий набрати менше голосів за В. Мармазова, зокрема, зважаючи на дискредитовану репутацію останнього в «плагіатному скандалі»?
Гіпотетична реконструкція
Гіпотетично не виключено, що відбір відбувалися за певним планом.
Місячна затримка з проведенням відбору співпала з Указом Президента про дострокове припинення повноважень ВРУ. Як відомо, С. Головатий підтримав позицію коаліції, відкрито не погодившись з легітимністю Указу, відкрито виступив проти позиції Президента. «Найбільше мені не подобається, коли глава держави показує приклад, що по Конституції можна топтатися», – сказав депутат на засіданні «розпущеного» парламенту наступного дня, зранку 3 квітня, після видання Указу, додавши, що йдеться про те, що «диявольські сили чинили наругу над Україною, Україною християнською». Політичні наслідки не забарилися: 3 квітня на сайті «Нашої України» помістили повідомлення: «Головатого й інших зрадників виключено з фракції».
18 квітня на сайті БЮТ так було сформульовано думку депутата фракції БЮТ, члена Постійної делегації в ПАРЄ Валерія Писаренка: «Сергій Головатий очікує на висунення від України своєї кандидатури на суддю Європейського Суду з прав людини як на оплату зради демократичних сил від уряду Януковича». 20 (21) квітня С. Максимова в газеті «Дзеркало тижня», констатувавши, що «ходять наполегливі чутки» про балатування на посаду С. Головатого, закликає членів комісії провести публічне обговорення кандидатур претендентів. Однак цього не сталося.
Цікаво, що в лютому-березні експерти схилялися до думки: депутат С. Головатий не братиме участь у конкурсі, бо він, передусім, політик. Водночас, погоджувалися: він не до вподоби жодній політичній силі, які радше «заслали» б його в Страсбург, аніж вислуховували його дратівливу критику.
На середину квітня стало зрозуміло: С. Головатий «спалив», чи точніше кажучи, «підірвав усі політичні мости». На наступних виборах на основі імперативного мандату в пана Головатого слабі перспективи на депутатство: його навряд чи захоче бачити в своїх лавах яка-небудь партія. Відтак, від’їзд у Страсбург на посаду судді ЄСПЛ виглядав би як «престижно вимушене» завершення політичної кар’єри.
Припустимо, що коаліція мала намір віддячити пану Головатому за «сумісність позицій» щодо 264 Указу Президента та «роз’яснювальну роботу» в ПАРЄ – сприянням у призначенні на посаду судді ЄСПЛ.
Аби «забезпечити його призначення», двоє кандидатів мали бути «прохідними». Такими кандидатами і стали В. Мармазов і А. Юдківська. Остання – тому що, на думку експертів, вона не відповідає вимогам, визначеним Конвенцією: не має «кваліфікації, необхідної для призначення на високу судову посаду», не є «юристом з визнаним авторитетом». (Досвід роботи в секретаріаті ЄСПЛ – це «плюс», але в Європі юридичні клерки одним махом не стають суддями ЄСПЛ.)
Шансів у В. Мармазова стати суддею ЄСПЛ майже немає; це у порівнянні з С. Головатим, який свого часу поставив питання про «високі моральні якості» першого, до того ж у ПАРЄ насторожено ставляться до призначення на суддівську посаду чинів із МВС.
Скандал з начебто плагіатом свого часу зруйнував репутацію В. Мармазова. Ініціатором скандалу став саме пан Головатий, який піддав сумніву авторство праці, виданої за іменем В. Мармазова в 2000 р. Зокрема, в статті «Український Мін`юст сьогодні: «мадам ушла, но запах – стойкий», опублікованій 13 серпня 2004 р. в інтернет-виданні «Українська правда», С. Головатий, підозрюючи В. Мармазова в плагіаті, відзначав: «Чесність в теперішній Україні стала «п`ятою графою». Але чесність у професії особливо вимагається від будь-кого, хто «приписав» себе до лав знавців європейських стандартів у ділянці права…». 19 серпня В. Мармазов опублікував відповідь: «Чий, чий «запах»?...», в якій так і не спростував свою причетність до плагіату, перейшов, радше, на особистості. Справа відтоді затихла, але навряд чи про неї не згадають у Страсбурзі. Відтак, за логікою, дуель моральний якостей у частині плагіату С. Головатий має виграти.
Зрештою, як відзначають критичні оглядачі, все сходиться у результаті виборів: «Два статисти і Головатий», який і має стати суддею «від» України.
Що далі?
Як відзначили в Мін’юсті, «1-5 жовтня 2007 р., після таємного голосування в Парламентській Асамблеї Ради Європи один з трьох кандидатів посяде вакантну посаду судді Європейського суду з прав людини від України».
Але про це говорити зарано.
По-перше, особистість С. Головатого стала об’єктом звинувачень у моральних гріхах – «зраді», «подвійних стандартах».
«Його зрада, а теперішню його поведінку ніяк інакше не можна оцінити, завдає певних збитків авторитетові України за кордоном, зокрема в Європі, і шкодить українським національним інтересам», – написав Степан Хмара в статті, розміщенній 1 травня на сайті «Української правди» під назвою «Відповідь пану Головатому». І додає, постскриптумом, сподівання, що «прогресивна громадськість України висловить свої застереження перед відповідними європейськими структурами щодо його кандидатури на посаду судді Європейського Суду з прав людини».
Так чи інакше, обговорення кандидатур передбачається і в Страсбурзі. Як і голосування.
По-друге, не виключається можливість і оскарження рішення конкурсної комісії.
Зокрема, не виключено, що може втрутитися Президент – у межах своїх повноважень «здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави». Чи має право Президент скасувати результати конкурсу – це спірне питання. Але результати конкурсу можуть бути оскарженні в порядку адміністративного і цивільного судочинства. Юридичні підстави для цього є: як порушення, хоч і не істотне, Указу ПУ, так й істотні порушення постанови КМУ щодо порядку й способу голосування, складу конкурсної комісії. Не виключено оскарження рішення конкурсної комісії через порушення порядку проведення конкурсів, регламентованого ЦКУ. За ЦКУ «зміна умов конкурсу після його початку не допускається». Саме це і відбулося, коли замість відкритого голосування було проведено таємне, яке і породило численні таємниці цього відкритого конкурсу.
Не виключено, що й ПАРЄ не визнає результатів конкурсу. Якщо і коли в РЄ дізнаються та встановлять (отримавши відповідні документи і підтвердження) про порушення процедури висунення кандидатів, ПАСЕ може відмовитися визнати результати добору. Адже, зрештою, йдеться не про український суд, а про Європейський суд з прав людини.
ОСОБЛИВОСТІ, ПОРУШЕННЯ, СПІРНІ ПИТАННЯ
при доборі кандидатів на посаду судді ЄСПЛ від України (23-26.04. 2007 р.) - Перший відкритий добір: публічно оголошено конкурс. Допущено 14 претендентів, один – самоусунувся. З-поміж них: нардеп, заступник міністра, ректор, проректор, професори та викладач вищих ЮНЗ, голова суду, судовий обвинувач, юрист ЄСПЛ, адвокати та президент громадської організації. Пройшовши перевірку на знання робочої мови ЄСПЛ та співбесіду, проведено таємне голосування і «переможцями» оголошено: В. Мармазова, А. Юдківську (обоє - 9 голосів) та С. Головатого (останнього відібрано в другому турі, в якому той одержав 6, а С. Шевчук – 4 голоси. У першому турі С. Шевчук і С. Головатий одержали по 5 голосів). О. Мережко – 2 голоси. Всі решта 9 кандидатів – О (нуль) голосів! (Ряд претендентів були шоковані).
- Строки: кандидатури до РЄ мали бути внесені до 30.03.2007 (порушено Указ ПУ № 157/2007).
- «Конкурс екс-міністрів юстиції»: активна участь (екс-) міністрів та заступників міністра юстиції (МЮ): голова комісії – чинний МЮ О. Лавринович, член комісії – колишній МЮ юстиції С. Станік, учасник – колишній МЮ С. Головатий. Заступник голови комісії – чинний заступник МЮ В. Лутковська, учасник конкурсу – колишній заступник МЮ В. Мармазов.
- Склад комісії: замість представників «всеукраїнських громадських організацій» (ВГО), представник лише однієї громадської ВГО (порушення п. 1 постанови КМУ № 524). Під час голосування відсутня С. Станік – один із 10 членів комісії (іншого «10-го» додаткового члена введено «походу»). Голос С. Станік міг стати вирішальним для долі С. Шевчука чи С. Головатого.
- «Добір чиновниками»: домінування чиннику «держави» (10 з 11 членів комісії – представники держорганів) над «громадянським суспільством». Відсутність представників авторитетних наукових установ.
- Голосування: «таємне», а не «відкрите» (порушення п. 6 постанови КМУ № 524). Не зрозумілий принцип голосування (чи то кожен член комісії голосував по кожному претенденту чи всі голосували разом по всіх претендентах одночасно?).
- Критерії: Мін’юст увів додаткові критерії, не передбачені (хоча і не заборонені) Конвенцією. Низка вимог суперечить нормам Конвенції або практиці добору до Суду, зокрема, щодо «громадянства України», «досвіду у сфері захисту прав людини або роботи на суддівській посаді». Автоматично вчені-юристи, найбільш кваліфіковані для праці в Євросуді, стали аутсайдерами.
- «Відтінення ключових вимог»: не перевірялися «високі моральні якості» (вимога ч. 1 ст. 21 Конвенції). Натомість домінував «формальний» і «посадовий» підхід – зверталася і акцентувалася увага на посадах претендентів.
- «Бліц-конкурс»: конкурс пройшов відкрито, однак швидко, що унеможливило публічне обговорення кандидатур, зокрема, щодо їх відповідності «високим моральним якостям», компетентності.
- «Політичний супровід добору»: проведений на місяць пізніше запланованого, конкурс співпав (!?) з і відбувався на тлі політико-правового протистоянням щодо Указу ПУ про дострокове припинення повноважень ВРУ; чинний міністр юстиції, який вважається ставлеником Партії Регіонів, відстоює інтереси «коаліції» (часом понад право?!), один із учасників конкурсу, відкрито виступив з критикою Указу ПУ й неочікувано «подався» і «пройшов» по конкурсу, давши привід для закидів у «політичній корупції» – підтримці своєї кандидатури на конкурсі.
|
