№16(100)
19 квітня 2007 року
|
|
«Чи була відповідь Президента єдино можливою?» Партнер АК «Арцингер і Партнери»
Аналізуючи ситуацію, що склалася з Указом Президента в комплексі, не можна не відзначити те, що в глави держави дійсно були певні підстави для того, аби реагувати на те, що формування більшості в парламенті відбувалось не зовсім конституційним шляхом.
Але чи була відповідь Президента у вигляді видання цього Указу єдино можливою в даній ситуації? Чи, можливо, існували інші правові форми відповіді на те, що відбулося? Можливо, Президенту слід було подати подання до Конституційного Суду щодо неконституційності самого способу формування коаліції. Це могло б, скажімо, дещо «згладити» ситуацію й уникнути низки непередбачуваних наслідків, які ми маємо на сьогодні.
Складається враження, принаймні у нас, нібито Президент розраховував більше на політичний ефект від власного Указу, ніж на якісь правові його наслідки. З точки зору правової оцінки ситуація не є однозначною. На наш погляд, усе залежатиме від того, який інструментарій використає Конституційний Суд в оцінці Указу Президента.
Указ може бути визнано як конституційним, так і неконституційним, залежно від того, чи буде суд звертатися суто до обмеженого, буквального, тлумачення, чи, можливо, він скористається більш розширеним. Звичайно, не можна забігати на перед і говорити, якою буде позиція Конституційного Суду, як він трактуватиме цю ситуацію. Але слід звернути увагу на те, що, по-перше, практика Конституційного Суду в цьому аспекті є достатньо історично обмеженою, адже не так багато ще рішень було винесено. По-друге, Конституційний Суд досі дуже рідко вдавався до такого вільного трактування Конституції. Особливо, коли йшлося про повноваження Президента, враховуючи їх роль у системі стримувань і противаг. Поза сумнівом, розширене тлумачення в цьому разі може сприяти певному перекосу в рівновазі повноважень гілок влади.
Не менш важливою є відповідь на запитання, що буде після того, як Конституційний Суд винесе те чи інше рішення.
На наше переконання, проблема полягає в тому, що Конституційний Суд як правовий орган може давати відповідь тільки в правовій площині, а на практиці, з якою судді КСУ зіткнулися зараз, питання, можливо, не стільки правове, як політичне. І, відповідно, здається, що, яку б відповідь не дав Конституційний Суд на те, що відбувається зараз, – визнає він Указ Президента конституційним чи ні – навряд чи це буде адекватною платформою для пошуку компромісу між всіма політичними гілками влади в Україні.
І йдеться не тільки про те, що, скажімо, якась сторона програє. У будь-якому судовому процесі є нормальним, коли одна сторона виграє, а інша програє. Адже проблема в тому, що будь-яке рішення Конституційного Суду не здатне до кінця усунути причини, які викликали нинішню політичну ситуацію політичної кризи.
Якщо рішення буде позитивним, тобто умовно позитивним, Конституційний Суд задовольнить клопотання народних депутатів і визнає Указ Президента неконституційним, тоді виникає запитання, чи означатиме це, що Конституційний Суд дав відповідь позитивну і на спосіб формування коаліції. Вочевидь, ні, адже Конституційний Суд дає відповіді на запитання тільки в межах того, як воно було поставлено. Він не може, скажімо, виходити за межі поставленого запитання і давати якесь розширене його тлумачення.
Якщо ж рішення не буде позитивним, тобто Конституційний Суд визнає Указ Президента конституційним, тоді виникає питання про вибори, тобто чи можна їх провести в законний спосіб відповідно до того строку, який залишився, чи ні.
|
