№12(96)
22 березня 2007 року
|
|
Тези до теми: претензії і право Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
1. Претензія і суб’єктивне право – родичі? Людині властиво щось вимагати. Останнє в праві нерідко отримує обрамлення «претензії». Нерідко, вимагаючи, людина стверджує: «Я маю право…». Проте, чи дійсно претензія підкріплюється правом чи законом (що почасти є формальним, позитивованим «гарантом» суб’єктивного права)? Думається, що ні. Тим паче, що всіх вимог й не передбачиш.
Зазвичай претензії виникають у зв’язку з виконанням чи очікуванням виконання зобов’язання контрагента. Так, припустимо, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується за обумовлену ціну продати певну річ, тоді як покупець заплатити ціну, аби отримати річ. Якщо ціну сплачено, але річ не отримано, покупець вимагає це зробити, тобто виставляє претензію (в широкому розумінні), намагаючись добитися задоволення своїх вимог у судовому чи позасудовому порядку. Якщо ж такі вимоги випливають не лише з формальних, наприклад, договірних зобов’язань, то певні вимоги можуть перерости в те, що називається «право», передусім, право суб’єктивне. Так, скажімо, право на життя виникає, за одним із трактувань, із зобов’язання держави поважати й гарантувати права людини як такі. Відтак, немає потреби в формальному договорі між людиною і державою (хоча таким договором, з певним перебільшенням, можна назвати, наприклад, Конституцію), аби доводити ґрунтовність претензії до держави дотримуватися права на життя.
Зрештою, мабуть, для людини було б практичніше, аби держава з кожною людиною підписала договір. Наприклад, про те, що вона зобов’язується охороняти наші права. Втім це поставило б державу в скрутне становище. Відтак, людям часом доводиться доводити, до того ж нерідко в державних установах, наші претензії до держави. При цьому слід пам’ятати, що претензії зазвичай можуть бути й взаємні.
2. Міра претензійності як масштаб людських бажань. Людські бажання, чи не найбільш яскраво, проявляються саме в формі вимог та претензій. Мені пригадується одна справа, яка розглядалася в Німеччині за позовом отримувача соціальної допомоги. Той звернувся з вимогою до держави забезпечити йому можливість займатися в спортзалі та надати значну кількість протизаплідних засобів, обґрунтовуючи їх правом на вільний розвиток своєї особистості та людські потреби, задоволенню яких має сприяти держава. Суд не задовольнив таких вимог позивача, посилаючись на те, що право на вільний розвиток особистості в частині підтримання балансу тіла та духу може бути реалізовано й в державному парку, на відкритому повітрі. Так само суд відмовився задовольнити й екстраординарні потреби цією людини в названих засобах. Суд резонно відзначив, що надані громадянину кошти можуть бути використані на такі цілі. Зрештою, бажання в громадянина залишилися, як і вимоги, але задовольняти їх тепер йому доведеться самому. Бачите, держава теж через право може знайти управу на людську претензійність.
|
