№11(95)
15 березня 2007 року
|
|
Тези до теми: Інтелектуальна власність Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
- «Інтелектуальна власність» – термін ХХ ст. Вважається, що вперше його вжив суддя Масачуссетського окружного суду Чарльз Вудбері в рішенні у справі Davoll et al. v. Brown, відзначивши: «лише в такий спосіб ми можемо захистити інтелектуальну власність, праці розуму, творіння та інтереси людини…, як ми захищаємо вирощувані ним пшеницю чи птаха». У 1846 р. французький автор А. Неон ужив термін «propriété intellectuelle» в праці «Цивільне право авторів, артистів та винахідників». Термін став більш поширеним лише після створення в 1967 р. Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Однак і донині в законодавстві низки держав його або не використовують (як у США, де за Конституцією використовується термін «ексклюзивні права»), або використовують рідко.
- Оманливість «інтелектуальної власності» (ІВ) і «інтелектуальний протекціонізм». Аргумент опонентів терміна «ІВ»: інформація в принципі відмінна від власності. Власність зазвичай, як, наприклад, за українським правом, включає володіння, користування і розпорядження об’єктом. Позбавлення одного з елементів (права) власності означає його порушення (наприклад, позбавлення володіння може означати викрадення). Проте «викрадення» інформації не позбавляє її носія «володіння», «користування» чи розпорядження нею. Так, викрадення мобільного в Івана Мобільного означає відсутність в нього володіння, однак викрадення пісні в Іванни Пісенної – ні, бо вона може далі співати «свою» пісню. Ідея ж в тому, що ця пісня співалася виключно або з дозволу Пісенної, допомогти чому й покликане право (захисту). Тому нерідко й закони в сфері ІВ характеризуються як «інтелектуальний протекціонізм». Звідси й твердження про некоректність терміна «ІВ», який пропонується замінити коректнішим – «інтелектуальні» чи «ексклюзивні» права. Критики стверджують, що так закони не завжди працюють у дусі загального блага (як повинні), натомість часто захищаючи одного («власника») всупереч інтересам загалу (наприклад, у користуванні інтелектуальними здобутками).
- Паразитування юристів на доходах з ІВ? Якщо ІВ – це насправді ексклюзивні права носіїв (радше ніж власників) ідей, винаходів тощо на володіння, користування та розпорядження ними, чи то були не юристи, які підняли їх ціну заради власної наживи? Важко заперечувати зв'язок ідей з власністю – якщо говорити про економічну цінність ідей. Вона визначається обрахуванням майбутнього доходу від прав ІВ для «власника». Відтак, аби «забронювати» собі такий дохід, «власник» і реєструє ІВ, отримуючи ексклюзивні права (щоправда, з обмеженнями) на отримання майбутнього доходу. Тим часом, підприємництво, експлуатуючи ідеї, заробляє на них гроші. Підприємці конкурують за ексклюзивність прав на такі доходи, нерідко сперечаються між собою за них. Розсердившись один на одного, вони й натрапляють на юристів, які готові відстояти «права», а ті завзято беруться за справи, ласо накручуючи ціну. Не те, щоб вони паразитували на ІВ, адже самі додають до справи захисту інтелекту. Просто сфера ІВ у нашу інформаційну добу перетворюється для юристів у сферу власного підприємництва як підгалузі підприємництва в сфері ІВ. Мабуть, саме за цей винахід (чи спосіб, як кажуть раціоналізатори) вони й отримують чималі гонорари.
|
