№6(90)
08 лютого 2007 року
|
|
Тези до теми: Комерційне право Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
- Що в імені твоїм, «комерційне право»? Під цим терміном, який, що істотно, прийшов до нас із заходу та є синонімом «бізнесового права», розуміють право, яке регламентує відносини у сфері підприємництва та торгівлі (комерції). Нерідко, як в Україні, комерційне право є частиною цивільного права, котрим регламентовано майнові відносини фізичних і юридичних осіб. Суто ж комерційним правом регламентується укладення контрактів у сфері підприємництва, торгівлі, продаж найманої праці в сфері працевлаштування, виробництво та продаж споживчих товарів. У США, системі «загального права», де немає цивільного кодексу, комерційне право кодифіковано в «Єдиний комерційний кодекс» (Uniform Commercial Code) (ключове слово назви перекладають і як «торговий»), який схвалено як чинний у всіх штатах та територіях США (у Луїзіані торгівля товарами регламентується традиційним цивільним правом, тобто ст. 2 Кодексу не чинна). Нерідко назву „Господарський кодекс України” перекладають, як „Commercial Code”, звідси й сприйняття на заході та в Україні нашого господарського права як комерційного. Хоча «західне комерційне право» не містить елементу державного регулювання, оглядачі відзначають перспективу трансформації українського «господарського права» в «комерційне право». Стане воно частиною цивільного чи існуватиме паралельно, – залежатиме від правових наукових шкіл та їхніх політичних впливів. На практиці комерційне право часто «йде в упряжці» з корпоративним, оскільки саме корпорації як великі підприємства займаються комерцією: або виробляють товари й торгують, або ж самі продаються як товари.
- Юристи як торговці надією. Коли до нас, юристів, приходить клієнт (чи то держава, чи то приватна особа), він сподівається за допомогою правових послуг досягнути потрібного результату. Ми, юристи, можемо його або обнадіяти, або зневірити. Звісно, по-людськи, частіше прагнемо першого. Нерідко й тому, що це нам вигідніше. Навіть програвши справу, ми обнадіюємо клієнта думками про наступні кроки, апеляцію тощо. Тоді виникає запитання: чому, попри таку обнадійливість, до юристів почасти ставляться негативно? Чи то надія дорого коштує, чи то надія наша є ненадійним товаром? Чи, може, надією краще не торгувати? (Адже, кажуть (з цим не можна погодиться сповна), що торгівля – це школа обману.) Варто задуматися.
|
