№7(91)
15 лютого 2007 року
|
|
Верховенство права чи панування людини? До питання про юридичний сервілізм або друге значення поняття «правозахист» Головний редактор «Юридичної газети», к. ю. н., магістр права (США), науковий співробітник Інституту держави і права НАН України, доцент факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Наприкінці січня-початку лютого 2007 р. 75 тисяч українських студентів-правників, які нині готуються стати юристами, мимоволі отримали відкритий урок з професійної відповідальності від юристів-політиків (організований політиками). Тема – професійний обов’язок суворо дотримуватися законодавства, утверджувати повагу до верховенства права. Урок пройшов, проте «викладачі» настільки швидко покинули умовну аудиторію, що студенти так і не змогли поставити запитання. Як викладач з курсу професійної відповідальності в Києво-Могилянській академії беру на себе сміливість поставити їх. Відтак можливо і вдасться зробити висновки, аби не повертатися до цього «уроку», не вважати його пропущеним.
Фабула. 21.12.2006 р. ВРУ прийняла ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», який 27.12.2006 р. підписав голова ВРУ і направив на підпис Президенту України (ПУ). 11.01.2007 р. ПУ наклав на Закон вето і повернув його до ВРУ з пропозиціями. Наступного дня зранку ВРУ більш як 2/3 від конституційного складу подолала вето ПУ щодо Закону, за словами голови ВРУ, «в редакції, що буквально відповідає прийнятій 21.12. 2006 р.», і в той же день знову направила його ПУ на підпис. 19.01.2007 р. ЗУ «Про КМУ» повернуто до ВРУ, за словами голови ВРУ, «без підпису» ПУ. 22 січня Мукачівський міжрайонний суд заборонив підписувати і публікувати Закон «Про КМУ». 30 січня рішенням № 463 Мін’юст вніс ЗУ «Про КМУ» до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (ЄДРНПА). Того ж дня Закон оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРУ. 2 лютого в газетах «Голос України», «Урядовому кур’єр», а 5 лютого – «Офіційному віснику України» ЗУ «Про КМУ» було опубліковано.
Про подолання вето підписом. (1) Який сенс умотивованого вето в системі «стримувань і противаг», якщо воно ігнорується? (Щоправда, був спір про «буквальність» редакції того ж Закону, проте зафіксовано, за даними ПУ, зворотне. Відтак, як роз’яснив КСУ відповідну конституційну норму, «якщо під час розгляду пропозицій Президента України до закону будуть внесені зміни, не передбачені цими пропозиціями, Президент України діє відповідно до ч. 2 ст. 94 Конституції», тобто може накласти на нього вето (рішення від 7.07.1998 р.)). (2) Чи правомірне подолання вето підписом голови ВРУ? (3) Чому наводиться несповна достовірне твердження, що ЗУ „Про КМУ” повернуто не просто „без підпису”, а з накладеним вето, що є конституційним юридичним фактом?
Про внесення в реєстр нечинного закону. (1) Чим керувався Мін’юст, якщо зважати, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч. 2 ст. 19 Конституції України) включаючи 30 січня 2007 р. ЗУ «Про КМУ», на той момент ще нечинний, до ЄДРНПА, якщо до нього, що чітко визначено нормативно, «включаються чинні, опубліковані та неопубліковані» нормативно-правові акти (п. 2 Указу ПУ «Про ЄДРНПА» від 27.06.1996 р.)? (2) Хто слідкує за дотриманням законодавства в даному випадку, і якщо і коли його порушено, чому йдеться лише про політичну, а не юридичну відповідальність? (3) Юристи, які стають політиками або зайняті в політичному процесі, звільняються від юридичної відповідальності?
Про виконання рішень суду, які набрали законної сили та поділ влад. (1) Чим керувалися державні посадові особи, керівництво офіційних видань держави, оприлюднюючи і опубліковуючи ЗУ „Про КМУ” всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили? (2) Якщо керівництво законодавчої та виконавчої влади ігнорує рішення суду, то для чого потрібні ці рішення й судова влада загалом; чи не йдеться про нівелювання ролі судової влади та руйнацію доктрини поділу влад? (Ми тут не даємо оцінки рішенню суду, яке оскаржується за процедурою) (3) Чи слід очікувати від «судової гілки влади» дотримання права і законів, якщо її рішення свідомо ігнорують і порушують інші «гілки влади»? (Зокрема, чи варто, у відповідь, можна очікувати від судової влади виконання ЗУ «Про КМУ», якщо їхні рішення ігноровано, відповідаючи «взаємністю»?).
Зрештою, хто встановлює, чи порушено право і закони України посадовими особами держави? Якщо порушили, чому вони не несуть юридичної відповідальності? А чи ми ставимо людину та посадових осіб держави над законом? Якщо так, то, міркую: мабуть, нам верховенства закону не мати, не говорячи вже про верховенство права, які поступаються місцем пануванню людини при владі за сервілізму «юристів». У державі, де панує не право, а людина, не діє верховенство права, а саме право потребує захисту (так маю честь тлумачити друге значення поняття «правозахист»).
Хто ж захистить право? Здається, що відповідь очевидна – правники. Проте, за моїми спостереженнями, жодна громадська організація правників, зокрема і правозахисна, яка претендує на національне чи регіональне представництво правництва, не відреагувала (були, щоправда, заяви та висловлювання окремих осіб). Це – промовисто! Для контрасту: «національний голос юридичної професії» в США – Американська асоціація юристів, після опублікування дослідження про те, що президент США більше 750 разів, найбільше за історію США, використав при введені законів в дію «підписні застереження» (про власне розуміння наслідків введення законів у дію, оцінки певних положень як неконституційних тощо) моментально постановила вивчити, чи такі дії відповідають доктрині поділу влад, принципам тлумачення законодавства та демократії загалом. Важливі не так висновки ААЮ, як факт моментального реагування. Без нього дескридитація як права, так професії правника стає нормою, тисячі майбутніх правників – зневірені і без відповідей, а країна, – без правової держави і верховенства права.
|
